Просте речення. Двоскладне речення

Невеликії три літа марно пролетіли.

Серпень з вереснем схрестили довгі шпаги.

Наша дума, наша пісня не вмре. не загине.

Вабить знов мене Чумацький Шлях...

Земля почала зеленіти тендітною травою.

Ясне сонце підіймалось десь далеко за лісом.

Я вірші став писать під вечір золотий.

Поезія - це завжди неповторність.

Працею людина сильна і красива.

Стояла я і слухала весну.

Небо на сході стало світліти.

Буду мріяти й жити на крилах надій.

Пізні пташки СЛЬОЗИ ллють.

ЖИТИ - добро робити.

Книги - морська ГЛИБИНА.

Неси ж мене, КОНЮ, по чистому полю.

Вона сиділа склавши руки.

Брат із сестрою співали.

Друзі будуть відпочивати.

Тут темно.

Сонячний серпанок покриває дерева.

Талант малювати має не кожна людина.

Спадають млосно вечори липневі.

Тиха вода завжди глибока.

Цвіли під вікнами мальви.

Надвечір хмари опустились нижче.

Весняно зітхають гаї.

Людина приходить в життя для щастя.

Весна - художник дуже знаменитий.

Брат став дизайнером.

Мистецтво - найкращий педагог.

З вітром весняним сосна розмовляє.

дівчата / сестрички, лікар /терапевт

дерево / каштан, заєць / русак

місто / Львів. учитель / фізик

хлопець / богатир, красуня / верба

Дощ ллє як із відра.

Хмара як лебідь пливе над лісами.

Промені як вії сонячних очей.

Ліс зустрів мене як друга.

Краса Дніпра оспівана в піснях.

Читати нові світи відкривати.

Серце не камінь.

Твої очі як зорі.

Хмари клубочились над самою землею.

Осінь чарує мене своїми смутками.

Вітри гули віолончеллю.

Над містом розмовляють голуби.