Головні та другорядні члени речення

підмет

присудок

означення

додаток

обставина

Небо було чисте.

Буду я навчатись мови золотої.

Я не можу не виконати це завдання.

Тут було тихо й безлюдно.

Сніг зробився білим.

Віщують сині береги красу і щастя небувале.

Не випив кави, не з’їв тістечко.

Сонце доходило до спокою, червоним світлом обдаючи землю.

Я не боюся жахів війни, я боюся зради.

Я п’ю тебе, мій золотавий трунок із щастя троянд.

Чи доводилося вам бути на морі?

Черниш наказав розвантажити коней.

Порива мене палке бажання послухати гірської гущі гомін.

Він співак і не хотів жертвувати своїм голосом.

Далеко-далеко від скелі почали пінитися хвилі.

І все то те, вся країна, повита красою, зеленіє, вмивається дрібною росою.

Над річкою село з білими хатками та вишневими садками.

Пишні левади пропахли медовим ароматом.

Де нема святої волі, не буде там добра ніколи.

І раптом вітер стрибнув угору, підняв дикий і шалений рев.

Людина – найскладніша і найтонша система.

У всякого своя доля і свій шлях широкий.

Людина праці перемагає все.

Будь не тільки сином батька, а й сином народу.

Думка про землю будила Маланку по ночах.

І квіткою, й калиною цвісти над ним буду.

Не треба правду говорить цвітасто.

Блискуче срібло роси починає тремтіти синім туманцем.

Кава по-турецьки заполонила зали готелю.

Вік звікувати – не в гостях побувати.

підмет

присудок

обставина

додаток

означення

підмет

присудок

обставина

додаток

означення

Мета життя – зоря на людськім виднокрузі!

Бачити своє творіння – це така невимовна радість.

Книга – морська глибина.

Любить свій край – це для народу жити.

В лощині раз за разом зривалось „ура”, гучне, далеко тануче.

Але якось вночі підійди і торкни мої віти – я тобі засвічусь, як нікому іще не світивсь.

Ми смертні. Та знайте: народ не вмира.

Бути мудрішим за себе – от завдання.

Скільки днів пролетіло над нами.

Лише декілька машин залишилося на шосе.

Історія – це святая святих народу.

Життя без книг – це хата без вікна.

Я так люблю сіяти.

Місто Львів знатне своїми вуличками та вузькими трамвайчиками.

Промені сонця пробивалися крізь серпанок вікон.

Очі його були широко відкриті, в їхній глибині теж летіли білі тіні, а уста – розтулені й ледь-ледь усміхнені.

Сніг зробився жовтим.

Земля почала зеленіти тендітною травою.

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом.

Почав жевріти схід сонця.

Не хвали кашу, коли просо не посіяне.

Сльози гарячими солоними струмками побігли по щоках дівчини.

Не святі горшки ліплять, а прості люди.

Розумний мовчить, коли дурень бурчить.

Творчість завжди мрійна і тривожна.

Чутка про маєток у тридцять тисяч не давала нікому покою.

В Чіпчинім серці вже ворухнулось бажання верховодити.

Маленький, ніби іграшка, дитячий черевичок жовтої шкіри лежав у Юрка на

долоні.

Парубок літ двадцяти бігав за ним.

Василь дістав завдання дійти до села і дізнатися про всі події.

Дитина років п’яти.

Не чути промови.

 Байдики бити.

Вила хуртовина.

Дедалі більше сіріє тиша.

Слово - не горобець, вилетить - не впіймаєш.

Чесне діло роби сміло.

Гаснуть у плавнях комети, тихо вмирає ніч.

Бійці, здебільшого вусаті статечні чоловіки, зриваються на ноги, нагледівши офіцерів, і завмирають у готовності (О.Гончар).

Нема краси в завзятості безсилій... (Л. Костенко)

Усоте прославляю буйноту життя (Б.-І. Антонич).

По селу застрибало відлуння цокоту сокири.

У травах коник, як зелений гном, на скрипку грає (М.Рильський ).

Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави (В. Симоненко).

Задзвонили у Констанці рано в усі дзвони (Т. Шевченко).

Невсипущі павуки тчуть серпанки і шовки (Л. Костенко).

Іменником

Займенником

Прикметником

Дієсловом

Мільярди вір зариті у чорнозем, мільярди щасть розвіяні у прах (В.Симоненко).

В мого роду — сто доріг, сто століть у мого роду. (І. Драч)

На третій день свят Гриць з Григорієм вирушили до Хабаровська (І. Багряний).

Я з Софією йдемо в ліс по гриби.

Ти був іще малий котигорошок. (М.Рильський)

Широкі промені вдарялися об кам'яні плити, курилися золотим димом. (П. Загребельний)

В синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Людські тривоги і боління я прагну в слово перелить. (М.Сингаївський)

присудок простий дієслівний

присудок складений іменний

 присудок простий іменний

 присудок складений дієслівний

кома, тире, крапка

тире, кома, знак оклику

тире, крапка, знак оклику

Тире, тире, крапка