Головні та другорядні члени речення. ЗНО

Книга – це змога погомоніти з людиною через тисячоліття.

Я люблю очима тишу цілувати.

Там будуть горіти до ранку в туманних дзеркалах троянди.

 Зоря на небі рожева вже почала займатись.

Мені осіння ніч короткою здається. 

 Я хочу вам про рідний край сказать.

Я берусь за важку роботу – виглядати синів.

 Мені дальня зоря буде слати листи вересневими журавлями.

 Вже клен, що казку розказав бузкам, ліг тінню спати на телігу.

У Марії хата була збудована по-новому.

Зграя левів відпочивала під деревом.

Десятеро пастухів усю череду розгублять. 

Перший день пройшов спокійно.

 Честь із ганьбою разом не вживаються.

Побити глеки з друзями - це ганьба.

Я хочу погостювати в батька-матері.

У нас піснями тепла вся земля.

Ще з дитинства люблю читати фантастичні романи.

Мрію я землю облетіти.

Максим здетен працювати з ранку до вечора.

Сперечатись з Гомером – справа марна.

А діти – мов букети піднебесні.

Ти, бачу, гайдамакам був би рад.

Отари сірих хмар лежать безрушно й сонно.

Поговорили на раді та й розійшлись, забули.

Надворі дмухав весняний скажено-веселий вітер.

Хвилястий вітер пелехатий мені спокою не дає.

Правду вітер той шепоче і розважить зорі хоче.

Не раз серед ночі маленький Устим прокидався від стукоту у вікні.

Нас пригоди впинить не в силі.

А церква й довкола церкви – мов великий живий квітник.

Що в тебе вийшло – тарантас чи дишло?

Вечір був м’який, теплий, настояний на степових пахощах.

Мабуть, природа створила хлібну зернину в мить високого натхнення.

Добре діло – правду говорити сміло.