Кома, крапказ комою в складному реченні

Бачу степ, незрівнянний, необмежений, укритий тінями від козацьких могил.

Наді мною тихо шумлять акації, а вітер ледь- ледь погойдує п’янкими кетягами

Небо густо вкрилося темними важкими хмарами, сховавши молодик за імлою.

Сніг великими клаптями падав на сад, на ліс, на річку в крижаному полоні.

На снігу в саду виднілися заячі сліди й зникали за калиновим кущем

Із-за Соколової гори усміхнувся досвітній промінь і розлився золотом по світу.

Берег річки був дуже крутим та навівав  жах на місцевих дітлахів.

.Згасає розжарене сонце і з-під стріх виповзають таємничі тіні

Біля ставу вже сиділи хлопчаки з вудками й гуси розправляли крила.

На краю урочища полум’яніє дикий мак а трохи вище пливе кудись синьою рікою льон.

То повіє легенький прохолодний вітерець то сонце усміхнеться із небес

Білий пилок сіявся з неба  встеляв сивою памороззю трави.

Цвітуть яблуні в саду пишно погойдує китицями бузок

Шумів під горою стривожений явір і річка в долині бурхливо перекочувала каміння.

.Москалиця обдивившись стайню приладнала на стіні годинник потім вона постелила один край ліжника на перетрухлу солому а другим укрилася з головою.

Василь не прийде сьогодні бо його вчора поранили. 

Катрінка вийшовши з хати пішла хиткою ходою до криниці виливши на себе кілька відер холодної води вона зникла знову за скрипучими дверима

Дорога швидко бігла під колесами і соняшники при дорозі теж кудись поспішали.

То бджола щось шукала у великій квітці то джміль обстежував її поважно.

Сон-трава розтуляє волохаті повіки і трава підставляє ніжні стеблини сонцю 

Стоять жита високою стіною і ячмені хвилюються під вітром

Дощ одшумів і спориші принишкли  настрахавшись грози.

Човен поплив серед водяних квітів  а у весняному небі снувалися ніжні хмарки

Весняний день і п’янкі пахощі 

У селі засіяли поля місцеві хлопці вирушили на острови козакувати.

Куди ви  хлопці  і що вас там чекає

Рідне село щемливі спогади.

Збігла знуртована вода і порепане дно сховалося під молодими вербовими пагонами

 Це  не остання над світом весна і граються діти іще не востаннє, і не востаннє лілея зрина і не востаннє берізка сумна.

 Це  не остання над світом весна, і граються діти іще не востаннє, і не востаннє лілея зрина, і не востаннє берізка сумна.

Це  не остання над світом весна; і граються діти іще не востаннє; і не востаннє лілея зрина; і не востаннє берізка сумна.

У долині волошково озеро цвіло а навкруг село зростало й радісно жило

 Не здолали не спинили те полинне зло і зчорніла хата біла і вмира село а у сни приходять знову біла хата й сад та життя як кінострічку не вернеш назад.

 Ще цвітом сад весну не ощасливив і ще темніє яблунева віть і тільки легковірні сливи до неба тягнуть пелюстки суцвіть

Людина може прожити триста років, і на кожен день їй вистачить іншої української народної пісні.

Зжаті стебла господиня клала навхрест і вони лежали до закінчення жнив (В. Скуратівський).

За татарським бродом з червоного маку народжується місяць і коло козацької могили висікається старий вітряк (М. Стельмах).

Куди в селі сходяться всі стежки і де можна почути всі новини, найнеймовірніші чутки? (А. Данилюк)..

Пройшовся березень з підсніжником на шапці над татарським бродом і під його ходою вибухнули криги

Мороз прилине, синьо і прозоро із інею розвісить сивий дим, а на шибках невидані узори він розмалює генієм своїм.

А тобі трава шепоче мила, де поклони б’ють ромашка і полин, де ти в південь легко походила із відром криничних холодин.

Усякій людині в долю записано: народили тебе батьки з любові – відлюби і ти когось за це.

Війна посиротила його дуже давно, а він і досі уявляє свого сина то карооким хлоп’ям, то струнким русявочубим юнаком, то смутним воїном, що пішов стежкою від хати в небуття.

3 

4  

 5  

  6