Контрольна робота № 1. Повторення вивченого у 8 класі. Пряма й непряма мова.

Усе проти неї: люди, і становище жінки, і убожество

(М. Коцюбинський).

Вони, камінці лежали на дні тихі гладенькі, безсилі, і покірно давали одягати себе рудою вовною (М. Коцюбинський).

Ми садили ліс у полі і дубочки, і тополі, і осику, і ліщину, і червону горобину

(М. Стельмах).

Все його цікавило а саме: дорога і ліс, і окопи під лісом

(Ю. Збанацький). 

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься.

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса.

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів.

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань.

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік.

Мені тепер відкрилося нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості.

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі.

Увечері пішов дощ.

А він забув про весло, що лежало під ногами, і боявся поворухнутися, щоб не сполохнути її голосу (Г. Тютюнник).

Жінка, правда, й не плакала зараз, але все-таки їй чогось було сумно, як і завше матері, що схилилась над сином, котрий став на порі (О. Ільченко).

Христя питає чоловіка, чи не час уже обідати (Панас Мирний).

Та є й такі дороги, що їх самі ми вибираємо собі на щастя або на лихо

(В. Шевчук). 

зв’язне висловлювання однієї особи;

різновид прямої мови, що передає розмову двох або кількох осіб;

слова, які вказують, кому належить пряма мова. 

А: “П?”

“П”, – а.

“П?” – а.

По цих непролазних пущах, певно, ніколи не ступала людська нога 

(М. Коцюбинський).

Там, на горах, ще розкошувало сонце (І. Цюпа).

І наша земля, засніжена й біла, кличе в простори свої 

(В. Сосюра).

Навчаючи інших, ми вчимося самі (Сенека).

Прилетіла ластівочка стала собі щебетати господаря викликати Вийди вийди господарю поди­вися на кошару 

(Нар. творчість).

Серед перших ударів грому загубили вони присягу свою бо слово «священна» не дзвеніло в їх серцях урочистим дзвоном (О. Довженко).

Думається батькові чи то часом не син пролетів та й розсипався тасьмою в небі над рідним вранішнім степом 

(О. Гончар).

Народна мудрість стверджує що за добро добром платять.

Дивуюсь, радію, у серця питаю: «Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?» 

(П. Куліш).

«Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер», — таке було рішення стариків (В. Сухомлинський).

«Воскресни, Україно! — пристрасно мовив Я. Гоян, — Воскресни в козацьких степах під своїм високим блакитним небозводом».

— Тату! Татку! — упізнали діти.

— Голуб'ята! — батько простер руки (П. Тичина).

Гриць запитав, чи бачиш, хлопче, скелю, на якій живе Мати Вітрова.

Хлопчик сказав, що не хочу, і глянув угору.

Мені натякнули, що краще не втручатися в мої справи.

Ще древні єгиптяни говорили, що на світі немає нічого кращого за книги.

Південний край Як тепер далеко лежиш від мене ти 

(Леся Українка).

Неначе човен в синім морі то виринав то потопав 

(Т. Шевченко).

Безмежна краса ночі скорила б здається мертве каміння 

(В. Гжицький).

За вікном згори було видно шуміло вирувало налите сонцем місто 

(С. Скляренко).

діалог;

цитата;

звертання.