Контрольна робота № 2. Просте речення.Головні й другорядні члени речення.

Ми – спадкоємці спадків розграбованих (Л. Костенко).

Неси ж мене, коню, по чистому полю (І. Франко).

Шевченко дав орлиний злет українському слову (О. Гончар).

Добре діло роби сміло (Нар. тв.).

Іменник.  

Речення.

Словосполучення.

Дієслово.

Нема тепер таких річок, як ти була колись, Десно (О.Довженко).

Думи мої, думи мої, ви мої єдині, не кидайте хоч ви мене при лихій годині (Т.Шевченко).

Кобзарю, знаєш, нелегка епоха оцей двадцятий невгамовний вік (Л.Костенко).

Сторононько рідна! Коханий мій краю! Чого все замовкло в тобі, заніміло? (Леся Українка).

Іменник.   

Прислівник.    

Дієслово. 

Прикметник.

Подруга хоче поїхати відпочивати в Крим.

Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить.

Ясне сонце підіймалось десь далеко за лісом.

Друзі пізнаються у біді.

Усі слова народжені діянням, трудом (В.Сухомлинський).

Слово то дивний витвір людини (В.Сухомлинський).

Розумний ви, Толику, та серце у вас мов зернина весною (М.Руденко).

Базіка не робітник (Народна творчість).

Сонце не могло пробитися крізь вікові дерева ( О.Гончар).

Без знань не керуватимеш складними механізмами (З газ.).

Він був незвичний, той смуток (Т.Шевченко).

Напровесні вовчі зграї ставали дедалі нахабнішими (З.Тулуб).

Рідна мова – глибока сфера.

Я з тобою ні разу за руку не взявся.

Один служив у армії, другий працював на заводі.

Небо чисте, темне, запашне.

Мова кожного народу явище давнє (Г.Нудьга).

Доля української мови сумна й героїчна водночас (Г.Нудьга).

Національна мова це здобуток культури, духовної діяльності певного народу (Г.Нудьга).

Мова основа культури нації, найбільший її скарб (Г.Нудьга).

Жити щасливо мусить кожна людина (Р. Братунь).

Поезія – це свято, як любов (Л. Костенко).

Молодість здатна творити несподіване й неймовірне (Ч. Качура).

Земля зеленіє тендітною травою (М. Стельмах). 

Ми з Віктором мовчки киваємо головами.

На вулицях блідне священний той день.

Все пахне молодістю і життям.

Десь далеко з-за діброви лине «кру».

Осінній холодок над спраглою землею шатро гартоване широко розіслав (М. Рильський).

Будь не тільки сином батька, а й сином народу (Нар.тв.).

Думка про землю будила Маланку по ночах (М. Коцюбинський).

Руки матері землю прикрашають (Ю. Збанацький).

З усіх утрат утрата часу найтяжча (Г.Сковорода).

Тоді лише пізнається цінність часу, коли він утраче­ний (Г.Сковорода).

Бери вершину і матимеш середину (Г.Сковорода).

Не все отрута, що неприємне на смак (Г.Сковорода).

Образ/символ, поет/класик, художник/пейзажист.

Трава/звіробій, місто/Херсон, річка/Донець.

Храм/Святої Софії, селище/Наддніпрянське, письменник/літописець.

Озеро/Світязь, виставка/продаж, красуня/дівчина.

Три дні сонце змагалося з туманом і хмарами.

Сьогодні день святковий.

Учні взяли в бібліотеці книжку.

На свято запросили батьків.

У долині - луки, трава по пояс (А. Тесленко).

Пароплав Т.Шевченко, журнал Єва, готель Дніпро.     

Парк  ім. І.Франка, алея пам’яті Лесі Українки, річка Донець.

Альманах Дніпро, гімназія ім. Б.Лавреньова, озеро Біле.

 Місто Львів, псевдонім Марко Вовчок, премія ім. Т.Шевченка.

Впевнено я почуваю себе у рідному домі (О.Довженко).

Ніч впала мороком глибоким (В.Козаченко).

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала, і рушник вишиваний на щастя, на долю дала (А.Малишко).

Ідуть дівчата в поле жати (Т.Шевченко).

Мова є акумулятором усіх змін у політичному і культурному житті суспільства (З газети).

присудок, виражений неозначеною формою дієслова;

означення, виражене іменником, узгодженим з пояснювальним словом у відмінку;

прямий додаток, виражений іменником або займенником.

другорядні члени речення;

головні члени речення;

слова, граматично не зв’язані з реченням.

підмет

присудок

означення

додаток

обставина

підмет

присудок

обставина

додаток

означення

З голоду та холоду і півень не співає.

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті.

Вдень піднялася піщуга й засипала грядки.

Написати добру пісню – щастя для поета і музиканта.

Вдалині, край села, висить синя мла.

Тепер іду я без дороги, без шляху битого.

Наперед вийшов велетень-рибалка, він ніс жмут мотуззя.

А дівчина-сиротина у наймах марніє.

Тоді загорілися іскри в чорних очах красеня-юнака.

Одразу за парканом нашого двору починається велике узлісся.

Очі його були широко відкриті, в їхній глибині теж летіли білі тіні, а уста –

розтулені й ледь-ледь усміхнені.

Сніг зробився жовтим.

Земля почала зеленіти тендітною травою.

Погідне блакитне небо дихало на землю теплом.

Почав жевріти схід сонця.