ПРОСТЕ УСКЛАДНЕНЕ РЕЧЕННЯ.

Чужа душа – то, кажуть, темний ліс.

Лежачи й сокира іржавіє.

Скачи, козаче, хоч тобі не мило.

Очима ти сказав мені люблю.

Горщик, розбитий невісткою, золотий, а свекрухою - глиняний.

Зброє моя, послужи воякам краще, ніж служиш ти хворим рукам.

Не можна, кажуть, людині помолодшати, а подобрішати завжди можна.

Озираючись довкола себе в пошуках небезпеки, зазирай і в самого себе

Має людина в собі такий живчик – бажання робити добро.

На думку В. Стуса, переставши бути собою, поет втрачає й себе самого.

Фантазіє, богине легкокрила, ти світ злотистих мрій для нас одкрила.

Синочку мій, ти ж мами не гніви і не збавляй їй літа молодії.

Мова кожного народу явище давнє.

Доля української мови сумна й героїчна водночас.

Національна мова це здобуток культури, духовної діяльності певного народу.

Мова основа культури нації, найбільший її скарб.

Адже, навіть, все-таки, принаймні.

Звісно, безперечно, зрозуміло, мабуть.

Кажуть, на щастя, по-моєму, без сумніву.

Отже, безперечно, по-перше, щоправда.

Червоногарячі кетяги калини ваблять до себе: і дітей, і дорослих.

Біля лісового озера зупинився лось, і обережно ступив до води.

Урочиста хода осені відчувається: у місті, в полі, на селі.

Усе навкруги стоїть у позолоті: і дуб, і осика, і в’яз.

Ще ходить осінь по опалім листі, обтрушуючи золото ясне.

 Відшелестіли лебеді і трави, остання гілка глоду обліта.

 Вже ллється злива листя золотого, і в синю далеч лебеді летять.

Мабуть, осінь іде зі свого золотого весілля, а сніжок молодий простелив їй пухкі килими..

У ліс здається сьогодні завітала осінь.

Чомусь явір здається сумним?

Осінній день здається дуже прозорим

Мені здається що осінь до мене приходить  уві сні.

 Річка звиваючись губилася в зелених шатах.

 Рівна дорога роздвоюючись вужчала.

Сонце заходило не поспішаючи.

Місяць вийшовши горить.

По городі, заплутуючись в огудині шукав, собі на ніч місця вітерець. 

Сміється вітер із-за хмар, і прислухаючись до грому, каміння кидає у яр.

Не пізнавши отрути, бджоли не скуштуєш і меду.

Сном повиваючи землю, линула ніч небесами. 

Заспівали, затукали тяжкі краплини, спадаючи з листя і квіту на землю.

Могутні дуби стоять замислившись.

 Білий димок догори здіймається хвилюючись. 

Краще вмерти біжучи аніж жити гниючи.

Мене там мати повивала і повиваючи співала.

 учитель рекомендує учням робити нотатки.

учень повторив увесь вивчений матеріал.

увесь матеріал має бути повторений .

велику роль відіграють тренувальні вправи.

Сказані батьками настанови забулися, щойно ти сів у літак 

 І заблищить той амулет строкатий у його вітрами пещеній руці!

Довгі ряди грубо обтесаних каменів тяглися вздовж поля 

Шуміла виплекана в словниках весна 

Мова — це пісня душі покладена на слова 

Малі дерева схожі на доросих, як діти на своїх батьків.

Не скажу нічого, крім правди.

Дівчина плакала, витираючи сльози білою хустиною.

Дівчина, обсипана квітами, іде, немов пливе лебідка.

 В хату ввійшов старий Джеря, високий, тонкий, з сивуватими довгими вусами, з нужденним блідим лицем та смутними очима. 

Ніна не почула, як розчинилися двері і мати переступила через хатній поріг .

Навкруги чорне страшне море – безодня води і гніву.

А потім минали дні за днями, минали тижні й місяці.

Оточене густими кущами озеро, було не широке, а довге.

  Оточене густими кущами, озеро було не широке, а довге.

Оточене густими кущами озеро було не широке, а довге.

Оточене густими кущами озеро було не широке а довге.

Відпочивши ми знову взялися за роботу.

Стоїть замислившись стара груша в саду

Розбудовуючись Луцьк стає все сучаснішим.

Опритомнівши чоловік почув недалеко людські голоси.

Наш трнер... Дніпро перепливти.

....весна вже настала?

Кожен ... мріяти про велике.

... орел здійнятися вище хмар?

Україна ... знову перемогти.

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж!

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

І це повітря і покручені лози і зів’яла трава усе це мимохіть нагадувало їй щасливі хвилини життя.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою в траві.

Річки трава дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної нестримної сили.

Співають солов'ї співці весни й любові.

Новий рік стоїть на порозі у засніженім білім кожусі.

Як рибалка я повинен бути людиною поважною й розсудливою.

Пам'ять про Лесю Українку як геніальну поетесу житиме у віках.

Ясні охоплені багрянцем гори стояли до самого небокраю.

Ця несподівана зустріч зворушила всіх особливо дітей.

Сонце примкнувши вії, уже спускалося на землю.

Безлюдна вуличка причаїлась, дрімала мигаючи вогниками.

 Шатро небеc розкинувши над світом, стояла ніч.

 На краю обрію ледве виступаючи з вечірньої мли, маячіє місто.