Контрольна робота №5.9 кл.

Лиш хто народу рідного не любить, піде по світу тихим жебраком і, просячи, до щастя шлях загубить (Д. Павличко).

Над тихим світом летіла-курилася зоряна імла, на болотах бродив долинний туманець, і в ньому по груди паслися коні (М. Стельмах).

Закурілася земля, задиміла; стрепенулися темні ліси і, розправляючи, під­ставляли своє загоріле листя під дрібні дощові краплі (Панас Мирний).

Навколо світ помолодів, повеселішали дерева, і під мостами у воді таке бездоння березневе (Л. Талалай).

У напруженій праці минала зима, а перший подих весни приніс хвилюючі вісті: невдовзі надрукують роман (І. Пільгук). 

Якщо цікавились матір'ю, то природно було ждати, що зараз спитають і про батька (О. Гончар). 

По шляхах вставала курява і сухими хмарами гуляла над полем, так що степові птахи посивіли від пилюги (О. Гончар). 

Картина була дивовижна: із-за високих гір виглянув розжарений диск сонця, а дерева на схилах оповивав туман (О.Гончар)

Спустившись униз, ми довго йшли підземним хідником, котрий звертав то праворуч, то ліворуч, відімкнули ще одні двері й опинились у продовгастому льосі (Ю. Мушкетик).

І стежечки від хати до дороги, що ми пройшли, спинаючись на ноги, чи не найбільше наше відкриття (І. Гнатюк).

Десь промчав поїзд, а мені здається, що то промчало моє життя і назавжди стерло у моїй пам'яті образ неповторної молодості (П. Колесник). 

Минули дні, і не раз можна було бачити, як Сіроманець у ярах за висілком сидів і терпляче чекав, доки Андрій покатаєть­ся на лижах зі своїми однокласниками (М. Вінграновський).

День кінчався, уступаючи дорогу вечорові, що вже ховався в довгих тінях дубів, серед кущів ліщини і наче соромився сонця (В. Гжицький).

І хороше, і дивно, і радісно стає мені, малому, в цім світі, де є зорі, і добрі люди, і тихі вогники, і щедрі вечори (М. Стельмах).

Не знаю, скільки пройде весен, але тебе несу я в серці (Олександр Олесь).

Сад шелестів тривожно, небо де-не-де сипалося блискавицею, крізь щілини віконниць раз у раз шугав якийсь полохливий відсвіт, що лякав усіх (3. Тулуб).

Щасливий, хто малим задовольняється; нещасний, хто не має меж (М. Зеров).

Не злякать вам нікого, холодні сніги: розтопить вас сонце блискуче, і нечуваний сміх залуна навкруги, як тікати ви будете з кручі (Олександр Олесь).

Пишається калинонька, явір молодіє, а кругом їх верболози й лози зелені­ють (Т. Шевченко).

Я відриваю голову від землі, а біля мене аж перехитується од сміху Люба, у її руці погойдується чимсь напакована торбинка, і дівчинка кладе її на те саме місце, до якого тиснулось моє вухо (М. Стельмах).

Ти явилась мені — і здалося, що світ помолодшав навколо на тисячу літ (В. Симоненко).

Ти до мене прийшла не із казки чи сну, і здалося мені, що стрічаю весну. (В. Симоненко).

Рої метеликів летять на квіти, щоб далі й далі знов летіти, і бджіл гуде не­зримий дзвін в гарячу синь (В. Сосюра).

3 того вечора я часто приходив до дядька Себастьяна, і ми разом читали якусь книгу, що принесла Мар'яна (М. Стельмах).

Дід Тиміш ясно сказав, що (?) коли снігу багато, то це добрий знак: буде доб­рий урожай (Остап Вишня).

Мій біль бринить, зате (?) коли сміюся, то сміх мій рветься джерелом на волю (Олена Теліга).

Раніше князь утримував невелике військо, та (?) оскільки війн не було, до­велося розпустити його (Ю. Винничук).

Граки ще й досі пам'ятали Данька, і (?) коли він в'їхав на головну вулицю,то птахи зняли страшенний галас (О. Гончар).

І хоч тепер уже лягла утома і борозни порізали чоло, я все ж радий (?) що кожну кому в своїх піснях я напоїв теплом (Д. Фальківський).

Тільки вітер слово скаже (?) забринить пшениця, а листя на деревах затан­цює (М. Стельмах).

Пам'ять зберігає усе, наче знає (?) настане в житті така мить, що всі буваль­щини оживуть і осяються промінням почуттів (Григір Тютюнник).

Мені, мабуть, не надокучить нагадувати (?) що той не вартий майбутнього, хто не знає свого минулого (М. Рильський).

В усіх народів світу існує повір'я той хто забув звичай своїх батьків карається людьми й Богом (О. Воропай).

Тече вода в синє море та не витікає шука козак свою долю а долі немає(Т. Шевченко).

Нема кому розпитати чого плачуть очі нема кому розказати чого серце хоче (Т. Шевченко).

Легенда сповіщає близько 884 року улюблений дружинник і дорадник князя Аскольда Житомир не захотів підкорятися войовничим русам що їх привів у Київ князь Олег.

[ ], [ ], [...туди ], (де), (де).

[ ], [...туди ], (де), (де).

[..туди ], (де), (де)

[ ], [ ], [..туди ], (де).

[ ] - [ ], а [ ] - [ ]

[ ] - [ ], а [.. візок ], ( що).

[ ], а [.. візок ], ( що).

[ ], а [.. візок ].

Легенда сповіщає близько 884 року улюблений дружинник і дорадник князя Аскольда Житомир не захотів підкорятися войовничим русам що їх привів у Київ князь Олег( М. Стельмах).

Отже як вістить легенда на високій скелі над річкою Кам'янкою лицар заснував поселення і назвав його своїм ім'ям ( М. Стельмах).

Разом зі своїми воїнами лицар відійшов у Деревлянську землю щоб загубитися серед лісів (М. Стельмах).

Наші пред­ки вміли вибирати місця для поселень і те що воїни Житомира обрали саме ці горби нікого не здивує повз такі місця байдуже не проходять.