« Складне речення з різними видами сполучникового й безсполучникового зв҆'язку»

трьох частин  

чотирьох частин

п’яти частин

шести частин

Над вечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли, сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим, що було далеко видно голі дерева понад шляхом (Гр. Тютюнник).                                

Його образ, світ думок і почувань, прагнень та ідеалів постає перед нами насамперед з того, що він писав, чим збагатив духовну скарбницю людства (В.Шубравський).

Вона ще молода, усміхається святково й чисто, в її ледь чутному диханні — збудлива таємниця свіжості, краси природи, що завжди відроджується й відроджується...( Є.Гуцало).

Роззирнулася, сподіваючись, що все це сон, який зараз мине, і з усіх вулиць посуне люд стануть навколо церкви, засвітять свічечки, і вдарять великодні дзвони…  ( К. Мотрин).

складне речення із сурядним і безсполучниковим зв’язком;

 складне речення із підрядним та безсполучниковим зв’язком ;

складне речення із сурядним, підрядним, безполучником зв’язком;

складне речення із сурядним і підрядним зв’язком.

  Ніна спочатку думала про Якова Македона, що привернув її увагу, та згодом сильніші спогади витіснили його образ, і перед очима постали і люди інші, і події, що їх довіку не забути (А. Шиян).

 Тихо розмовляли, наказували, як бути з хлібом, що треба продати, що купити, чим засіяти пари і що сіяти по озимині (С. Скляренко).

 То поїзд затримувався на станціях, бо колія була зайнята, то машиніст довго домовлявся із станційними працівниками, що не хотіли відпускаи вугілля, взагалі поїзд чомусь довго стояв перед семафором (А. Хижняк)

  Майже кожного місяця я приїздила до Києва, але раз у раз траплялося так, що або Ванда Львівна виїхала до Львова, або я через якісь обставини не могла її дочекатися (М. Пригара).

Синіє небо, пливуть і пливуть по ньому хмарини, зеленіють на землі гаї та діброви, мріють у тремтячому мареві далекі села, пахне дозрілими хлібами, і тихо - тихо всюди, і тільки пісня тужить та скаржиться ( Г. Тютюнник).

На порозі вислуховуєм ще трохи стогнання самої хазяйки, і тепер ми певні, що наша знайомість з наметом міцна: ми посіяли в людях свій образ, нехай тільки тепер росте… ( М. Коцюбинський).

Там я творю її наново - і тоді здається мені, що ще більше права маю на неї( М. Коцюбинський).

Ліс був смерековий, видно, планово саджений, бо смереки заступали одна одну, як солдати в рядах, і творили своєрідні тунелі ( І. Вільде).

З-над річки лине пісня голосна, а тут, біля гостинної веранди, іде безкровна лагідна війна червоної та білої троянди ( М. Рильський).

 Тихо розмовляли, наказували, як бути з хлібом, що треба продати, що купити, чим засіяти пари і що сіяти по озимині (С. Скляренко).

Легко й радісно зітхнув густий хуторський парк із столітніми дубами, тихо забриніли маленькі шибки в низенькій хаті - землянці, що притулилась самотня до панського парку( С. Васильченко).

  Перевіяв Силентій підситком увесь попіл, але червінців не знайшов: викапали вони золотою крівцею у святу землю (Г. Тютюнник).

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду (М.Коцюбинський).

Мати, що якраз готувала сніданок, мимоволі задивилась на ранкове світило: нічого кращого в світі немає за схід сонця! (О. Гончар).

Пам'ять наша – глибокий чарівний колодязь, на дні якого затонуло синє небо (Є. Гуцало).

У гущавину бору долітали з міста передзвони, і, можливо, не один звір, нашорошившись, слухав одноманітне гудіння і мчав потім, сполоханий, в такі хащі, де давно не ступала людська нога (А. Шиян).

  А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипки

 (М. Стельмах).

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий (Гр. Тютюнник).

 Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить (О. Гончар).

  Загадка – це чарівний світ поетичної таємниці, і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень (Є. Гуцало).

Коли б спитав мене хто-небудь яку музику любив у ранньому дитинстві який інструмент яких музик я б сказав що більше за все я любив слухати клепання коси (О.Довженко).

З ції хвилини все те що він бачив навколо себе чув і відчував повнилося для нього новим змістом йому ніби вставили інші очі і він ними бачив тепер те чого раніше не помічав йому ніби підмінили душу і він відчував те про що раніше не здогадувався ( Г.Тютюнник).

Ми милуємося природою і те що в кожного з нас у ці хвилини відкриваютьсясерця на зустрічкрасі здружує нас (В.сухомлинський)

 Страшні слова коли вони мовчать коли вони зненацька причаїлись коли не знаєш з чого їх почать бо всі слова були уже чиїмись (Л.Костенко). 

 У цей час мати вже не знала колишніх злиднів, бо _ хоч від старшого сина вона ще й не мала допомоги, зате Андрій тепер кожного місяця приносив їй той чи інший заробіток (М. Хвильовий).

Кашляв він так довго й гучно, що _ скільки ми не старалися, ніхто не міг його як слід передражнити (О.Довженко).

Секретар сидів через стіну, і_ щоб його покликати, досить було постукати кулаком у стіну, аби просто зайти у його кімнатку (Г. Тютюнник).

Надто добре він знав ту пущу, знав, що_ хоч скільки кружляй по ній, рано чи пізно викине вона тебе, і опинишся ти там, звідки починав мандри (П. Загребельний).

Лось сподівався побачити схід сонця, і коли під його променями забронзовіли верхівки,то він наче аж полегшав (Є.Гуцало).

Ярмарок розташувався на майдані коло річки, і якщо глянути з греблі, його увесь можна побачити в широкім тихім плесі (Ю.Яновський).

Нижче селище мовби вимерло, і коли б не дим, то можна було б мати ці оселі за втечища безтілесних лісових духів ( І.ечуй-Левицький).

Туман пах бузковим цвітом, а коли почав розходитися, крізь його тонкий просинюватий серпаноквиступали по горі бузкові вали (Гр.Тютюнник).

Море шуміло, і хвилі його скакали далеко на берег, щоб змити низькі береги, покриті травою (М.Коцюбинський).

Уранці сніг заблищав так, ніби зима жменями понасипала блискіток, і вони сяяли й променилися (О.Іваненко).

Я охоплюю обома руками берізку, притуляючись до неї вухом, але вона мовчить, бо ще не розмерзся під корою сік, ще мертво в лісі (М.Стельмах).

Тимко знав, що по-народному цю квіточку називають «невісточкою», і те, що вона така прекрасна, і те, що її так звати зачарувало його (Г.Тютюнник).