Контрольна робота. Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова.

Яка ти розкішна земле весело засівати тебе хлібом (М. Коцюбинський).

Ластівочко звідкіля ти прилетіла? (А. Камінчук).

О слово рідне орле скутий (Олександр Олесь).

Мамо зваріть супу! (Остап Вишня).

Звісно, важливо порівнювати себе з іншими людьми (Із часопису).

Читачі пам’ятають, як юнаки (серед них був і Олесь Гончар) залишали аудиторії та бібліотеки, шикувалися в студентські батальйони.

Батарея їх стояла десь, певно, зовсім близько (Із часопису).

Безумовно ти хоч не феномен але спритний чоловік (О. Корнійчук).

що піднімалися високо вгору;

оповиті сірим туманом;

як готичні вежі;

і безлюдні ліси.

і теж запахли низовинням;

і запахли росою;

і теж запахли низовинням, росою і ніччю;

порушуючи спокій тиші;

головним членом речення.

другорядним членом речення.

не є членом речення.

може бути і головним, і другорядним членом речення.

виступають підметом  

не виступають членами речення

виступають присудком

виступають означенням

Будьте з рідними ніжні й ласкаві. (М.Луків)

Крізь ці кущі здається ніхто не пробереться. (Н.Забіла)

То як вам земляки живеться? (В.Дворецька)

Місяць козацьке сонце .(Народна творчість)

Звичайно дорога нам теж не килимами була встелена (О.Гончар).

Старі дуби спасибі вам за осінь (Л.Костенко).

Хоч на чверть кроку проте попереду (С.Журахович).

Навіть медуза знає заздалегідь, що буде буря на морі (В.Сабунаєв).

Хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця.

По долині, по стежині біжить сонце.

Все на землі прагне сонця, спокою, радості, волі.

Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей.

 Моє щастя, і ніжність, і гнів я у пісні б хотів зберегти.

 Високі нескошені трави й хліба поблискували на сонці.

Ми розминались в часі і у просторі.

Сплять озера і гаї.

Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось.

Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький, був сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка.

Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть.

Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки…

І того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ.

Вершники, здавалось, зрослися з підібраними грудастими кіньми.

Та й, між нами кажучи, не дуже й заснеш, коли таке гарчання під боком. 

Остапові пощастило, однак, зачепитись якось за прибережну вербу.