Контрольна робота "Однорідні члени. Звертання. Вставні слова"

А Учора в дощ зайшов до мене Блок, блідий от смутку, тихий од думок, близький до сліз (Л. Костенко).

Б Острів схожий на гігантський старезний вітрильник (М. Слабошницький).

В Падав тихий лапатий сніг (О. Чорногуз).

Г його роги нагадували осінній низькорослий кущ (Є. Гуцало).

А Яка ти розкішна земле весело засіяв тебе хлібом (М. Коцюбинскьий).

Б Ластівочко звідкіля ти прилетіла? (А. Камінчук).

В О слово рідне орле скутий (Олександр Олесь).

Г Мамо зваріть супу! (Остап Вишня)

А Булава здатна творити і добро, і зло, будувати й руйнувати, зміцнювати злагоду й сіяти ворожнечу (А. Багнюк).

Б Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули (І. Драч).

В Яка це добра і світла година, коли село їде на Великдень до церкви! (Я. Гоян).

Г Колонний безсонний смерековий зал (Ліна Костенко).

А що піднімалися високо вгору;

Б оповиті сірим туманом;

В і безлюдні ліси;

Г як готичні вежі.

А вгору та упали додолу;

Б вгору і вугіллям та попелом упали додолу;

В вгору і вугіллям упали додолу;

Г та упали додолу.

А Невеликі ошатні вулики здаються хатами тих невідомих спільників, що вже знають про чари (Л. Павленко).

Б Дніпровими високими очима дитинно-сіро глянула весна (М. Вінграновський).

В У центральній частині острова здіймається конусоподібний піщаний горб (М. Трублаїні).

Г І розпалась та велика іскра на іскорки малесенькі, незначні (Леся Українка).

А і теж запахли низовинням;

Б і запахли росою;

В і теж запахли низовинням, росою і ніччю;

Г порушуючи спокій тиші.

А) Дощ січе воду, камінь.

Б) Хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця.

В) По долині, по стежині біжить сонце.

Г) Все на землі прагне сонця, спокою, радості, волі.

Д) Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей.

А) Сніг покрив кущі, замів дороги.

Б) Моє щастя, і ніжність, і гнів я у пісні б хотів зберегти.

В) Високі нескошені трави й хліба поблискували на сонці.

Д) Сплять озера і гаї

А) У сірому (?) туманному світанку загорівся бій.

Б) Темніє пучок свіжих (?) кучерявих (?) польових волошок.

 В) Рівний (?) залитий сонцем степ одразу принишк.

 Г) Юні (?) замріяні клени хиляться в темне вікно.

Д) Круглі (?) зелені (?) широкі верхів’я вкривали ліс ніби зеленими шатрами. 

А) Не забувайте незабутнє, воно вже інеєм взялось.

Б)  Миколка, Прокопів хлопчик, такий школярик гарнесенький, був сумирненький, соромливенький, млявенький, як дівчинка.

В) Ой у полі три криниченьки, любив козак три дівчиноньки…

Г) Почекай-но, дівчино, ще й для тебе троянди весни розцвітуть.

Д) Проситься в серце матусина пісня.

А) Тобі, земле моя рідна і велика, матінка велична, мої всі поривання.

Б) Земля не може жити без сонця.

В) Там, кажуть, з гір усю країну видно.

Г) Дорогий друже! Довго чекав ти мого листа.

Д) Він казав, що не може мати ніякої насолоди від життя, коли знає, що поруч люди безправні, забиті.

   А) І того, можливо, не знайду я слова, щоб наш прекрасний оспівати світ.

   Б) Вершники, здавалось, зрослися з підібраними грудастими кіньми.

 В) Він, правду мовлячи, не почував ніякої охоти вчитися гри на фортеп’яні.

 Г) Та й, між нами кажучи, не дуже й заснеш, коли таке гарчання під боком.

 Д) Остапові пощастило, однак, зачепитись якось за прибережну вербу.

А Звертання — це слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення.

Б Звертання — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін.

В Звертання — це слово, що називає особу або предмет, до

якого звертаються з мовленням.

Г Звертання — слово або сполучення слів, речення, що містить у собі додаткове повідомлення.

А  До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься

Б Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса

В Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів

Г До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань 

А  впевненість або невпевненість;

Б  емоції мовця;

В  порядок викладу думок та зв'язок їх між собою;

Г  джерело повідомлення.

А Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію

Б Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях

В Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне

Г Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий 

А Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік

Б Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості

В Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі

Г Увечері, справді, пішов дощ 

А. Це була, так би мовити наша фамільна ворона.

Б. Правду кажучи, дика гуска ота повз нас і не летіла, і не пливла, проте ми її заполювали.

В. Може – спить вона тепер солодким сном, листячком у грушевому дуплі прикрившись.

Г. Отже: голову його не так легко вирізнити в темряві степу.

А. У Вербний тиждень, за народним віруванням, не можна сіяти городини…

Б. Знаю, знаю, дівчинонько, чим я тебе розгнівив: що я вчора ізвечора із другою говорив.

В. Верни до мене, пам’яте моя.

Г. О сарнонько, приходь вечірньою добою на скло прозорих вод…

А. Потім старанно вимив руки, відтираючи піском бензинову кіптяву, що в’їлася в тіло, здається, до кісток.

Б. Зоре моя вечірняя, зійди над горою.

В. «Підійди до мене, дівчино», - покликала мати.

Г. На превеликий подив, зустріли його там добре, без ворожнечі.

А. Заєць, як відомо вдень лежить і відпочиває…

Б. Отже, коли хочете говорити про бекаса, треба перш за все говорити про собаку.

В. Явори і ясени, дуби і липи, здавалось народили цю хату.

Г. Випадково ясна річ, може на вас налетіти табун гусей, випадково ви можете її заполювати.