Контрольна робота. Повторення вивченого у 8 класі. Пряма і непряма мова

Запахло м’ятою, війнуло чебрецем і крильцями мелодій закрутило над озера замисленим лицем

Виходжу в ніч. Іду назустріч долі (Ліна Костенко).

У гості збирайся, а вдома пообідати не забудь (Народна творчість).

За одного письменного двох неписьменних дають (Народна творчість).

Ви говоріть а ми будемо слухати.

С. Плачинда стверджує мова об’єднує згуртовує людей у націю.

Як кажуть люди материна молитва із дна моря рятує

Запам’ятайте вислів Дмитра Білоуса мова це пісня душі покладена на слова.

Молодий розум буйний, та дурний (Нар. творч.).

Дурної голови розум не тримається (Нар. творч.);

Твердий горіх легко не розкусиш (Нар. творч.);

Задурно й чиряк не вчепиться (Нар. творч.);

Гетьман заперечив головою, що не хоче.

Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша і я корюся.

Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

Жінка поцікавилася, чого він мовчить.

Я — квітка осіння... Дощі мене мочать, рве вітер мої пелюстки... (В. Сосюра).

Ліс ліворуч, мов зелений заєць, задивився на мою ходу (М. Йогансен).

Тепер ще квітка дійсності надією цвіте, не кидає ще тіні дерево зневіри (Б.-І. Антонич).

Вдивляюсь я в травневу синю ніч, в якій світи ведуть свої дороги, і вірю я, що вічності хоч трохи несу в собі [Р.Т. Рільке).

Яка ти розкішна, Земле, думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами (М. Коцюбинський).

Варвара запитала у начальника, чи можна послати телеграму в Москву: у неї там занедужала мати (Л. Первомайський).

Чого зажурився, мій любий козаче – питає дівчина вродлива (Леся Українка).

Коли дивлюсь туди он, на захід, іноді чомусь так сумно-сумно стає, говорила Маша (О. Гончар).

Уява поета малювала таку картину:

«Летим. Дивлюся, аж світає,

Край неба палає,

Соловейко в темнім гаї

Сонце зустрічає» (Т. Шевченко).

В. Сухомлинський зазначав, що любов до Батьківщини неможлива без любові до рідного слова.

«Найбільше і найдорожче добро в кожного народу – це його мова…» – писав Панас Мирний.

Спали мені на думку відомі рядки, в яких Павло Тичина закликав природу хлюпни нам, море, свіжі лави! О земле, велетнів роди!

Чи впізнаєш мене, Петре промовив до Кавуна Джеря (І. Нечуй-Левицький).

А це ти, Максиме зрадів Карно, дивлячись у вікно. Заходь, заходь! (М. Коцюбинський)

Ніщо так не красить людину, як натхнення, подумала Ярослана (О. Гончар).

Що ж не дає мені промовить просто Так, доле, ти міцніша, я корюся (Леся Українка).

Бабуся питає: «А що, дітки? Чого прийшли, мої соколята?» (Марко Вовчок)

«Що це за дівчина? Де вона взялася в нашому селі, – думав молодий Джеря (І. Нечуй-Левицький).

«Де ж він, де?» – гукнув Бертольдо, – «Що ж він криється між вами?» (Леся Українка)

«Щасливий ти в нас, Даньку» – щебетали дівчата, хрумаючи бублики (О. Гончар).

Олена Петрівна запитала, хто купив Ользі таке гарне намисто.

Карпо запитав, чи будете ставити паркан, чи без паркану обійдеться.

Сам до себе говорив Тимофій, що земля найкраще пахне восени.

Батько сказав дітям, що час збиратися в дорогу.

Щось намалював розпитувала Марійка.

І голос сильний нам з гори, як грім, гримить Лупайте цю скалу.

Мої друзі – вбогі бідолахи говорить Кармель От мої рузі.

Здоров був, любий жінка говорила, а в голосі її сльоза бриніла

За що ж хто-небудь попитає Зозуля Півня вихваляє.

Яка ти розкішна земле думала Маланка.

Олена подумала ніщо так не красить людину як натхнення.

Хто дітей любить той добрий чоловік говорила колись мою бабуся.

Сам до себе говорив Тимофій що земля найкраще пахне восени.

Казав пан : «Кожух дам»

«Михайлику, хочеш побачити диво? – питає мене дядько Себастіян. - Підійди до мене…»

«Не проводжайте мене.» - Попросила дівчина рідних.

Дівчина грайливо запитала: «А може, вона справді лісова мавка? »

Боже, яка краса! обізвалась, ні до кого не звертаючись, тіточка Олена (М. Олійник).

Сахно запитав, як здоров’я Степаниди Петрівни, як живеться Семенові, чи не думають вони заводити садок… (В. Собко).

Не кидайте хлібом, він святий! – в суворості ласкавій, бувало, каже дід старий малечі кучерявій (М. Рильський).

Ми за дітьми йдемо до жінки, запитуємо Хто посадив цю тополю? Чи давно вона росте тут? (В. Сухомлинський).

Вмивайся, вмивайся, дитино! квапить мене мати (М. Стельмах).

Важливо не те, як малюю я, а що в тому бачать інші сказав Валерій Я ніколи не стану художником. Я це зрозумів І радий, що зрозумів вчасно (Ю. Мушкетик).

На шляху, прощаючись, Люба сказала Ти б колись, Михайлику, і до нас заскочив. Ідеш собі з ковзанки, то й заверни в наш двір (М. Стельмах).

Ні, не клич мене, весно, казала я їй, не чаруй і не ваб даремне (Леся Українка).

«Леоніде, – Адріана відірвала обличчя від долоні – а ви читали «У пошуках утраченого часу» Марселя Пруста?» (Р. Іванчук)

Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!» (Леся Українка)

«Ну, добре, стримав образу Аркадій Петрович. – Не одрікаюсь од своїх слів» (М. Коцюбинський).

«З щастя та горя скувалася доля» – каже людська поговірка (Панас Мирний).

Золота рибка запитала дідуся, чого йому треба.

Василь сказав батькові, що в новій школі дуже цікаво.

Бабуся попросила онука, щоб сходив до аптеки за ліками.

Мати нагадала Оленці, щоб не спізнитися на урок.

 «Якраз там і стояла їхня хатина, - мовила бабуся, - отам, біля старої яблуні».

Струна бринить лагідною луною: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою»!

Сам до себе говорив Тимофій, земля найкраще пахне восени.

«Ніде щиріше не співають, як на війні» - зітхнув Мирошниченко.

«А що таке поезія? Це щось більше ніж просто слова, це простір і любов між рядками...» –зазначає Ліна Костенко.

«Яка ти розкішна, земле, думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами».

«Ото воно там якраз і було, — сказав мій візник, — отам, де стовп».

«Чи бачили таке, — сказав батько і, помовчавши, додав: - Готовий хлібороб, одним словом».

Щоб угадати ім’я судженого, питали перехожих чоловіків: Дядьку, як вас звати? 

«Мушу йти в полонину, Марічко», — відказав Іван. 

«Дякую панове! — сміючись відповів Богун. — Лазня непогана!» «А! — а. — П!»

«Голова за булаву? — глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя. — Мала плата, ясновельможний пане, за голову Хмельницького».

«П?» — а.— «П».

«Се твоє поле?» — боязко спитала вона Чіпку. «П ?»,— а.

Коли батько сказав, що мене прийняли у другу групу, мати одразу сумно повторила своє: «І що тільки буде з цієї дитини?» «П»:— а ?.

 Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «Обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом». 

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність, «обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом. 

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «обтрушує із себе всякий порох політики, якщо скористатися його власним виразом. 

Взагалі ж після переїзду (з Німеччини) до Франції Винниченко припиняє активну політичну діяльність: «Обтрушує із себе всякий порох політики», якщо скористатися його власним виразом. 

 — Чи воно, діду, є там люди? —

— Де? —

— На небі… —

— Нема, сину! Там Бог святий, янголи його та душі праведні...

— А хто ж ти?

— Я… Чіпка.

— Ти Чепіга, а не Чіпка! — крикне хто із середини.

 — «Що то, бабусю?», — указує Чіпка на зорі.

— То? Зорі.

— Що ж то за зорі?

— Чого ти тут ходиш? — обізвалась вона перша.

— А ти чого хліб толочиш? —

— Хіба це твій хліб?

  "П! - а:- П".

"П,- а,-п".

 "П,- а: П".

" П, - а, - П"