Однорідні члени речення

а)  У повітрі пахло розквітлими садами, молодими травами, зігрітою землею.

б)  Пролітають над слободою то журавлині ключі, то косяки диких гусей.

в) На села, на ниви і поля веселе сонце ллє проміння.

г) І дзвенить вітерець, і листочки тріпочуться ніжно.

а)  Довіра й честь панували в сім’ї.

б)  Я не тільки проведу тебе додому, а й допоможу нести сумку.

в) Дивиться вона не надивиться на свого сина.

г)  Говори, говори моя мила: твоя мова – співучий ручай.

а) До дуба знову прийшли школярі з двома невеликими кошиками.

б) Корова підняла голову й глянула на дітей великими здивованими очима.

в) Висунув равлик з-під смугастої мушлі все своє темно-сіре тіло й прасував пісок.

г) Дрібнюсінькі надокучливі істоти хмарою майнули у пошуках теплокровних тварин.

д) Мокрого знеможеного викинуло лиса на край пагорба...

а)  Голубі сині фіолетові пасма хмар снували над горами.

б)  Полум’я билося на вітрі величезним червоним птахом.

в)  Весна владарювала над полем і сосновим бором.

г)   Мати зажурена заклопотана сумна.

а)  Поля жовтіють, синіє небо, плугар у полі ледве маячить.

б)  Оживляєм гори, води, вибудовуєм заводи, ростемо ж ми!

в) Реве, свище завірюха, по лісу завило.

г) Тихесенько вітер виє, степи, лани мріють, над ставами верби зеленіють.

а) Цей хоробрий і суворий воїн міг ураз стати ласкавим ніжним і люб’язним.

б) Неповага до сина й сором перед своїми дітьми і гнів і злість все злилось до купи в його душі.

в) Були виставлені на показ всякі дива мистецькі вироби з дерева та каменю золоті та срібні дзиґарі персні й намиста блискучі дорогі сукна та шовкові тканини.

г) І в промисловості і на транспорті все ширше і ширше впроваджується автоматика й телемеханіка.

Любомир хотів зупинитися, заспокоїтися, розчинитися в далекому безмежжі.

Назар бере наплічник і вирушає вишукувати й купувати раритетні книги.

Нам читають лекції з таких дисциплін: політологія, філософія, економіка.

Ярослав мав давню мрію – потанцювати й поговорити з однокласницею.

Це над нами сумне лице яснішає сльоті бо ні дощу ні вітру ні туману не бачу вже крізь вікна золоті.

Хай собі кружляє обертається хоч круг лампочки земля стара.

Тремтять надії ніби лист на змерзлій осокорині і рідних місць і рідних міст нема тоді людині.

 Кожен кущик горбок долинка кожна стежка все це було йому знайоме і промовляло до нього.

Моє село мої тумани мої весняні солов'ї досвітні роси на світанні і грози мої усе що чув що передбачив не виплакати.

Скрізь у саду в полі у лісі панував осінній спокій.

Усе було все кануло у лету розлуки зустрічі прощання і жалі.

Воно (насіння) в нас було скрізь де не повернись в горщиках у вузликах на

жердках у сінях в повітці попід стріхою.

Коми і тире

Тире і двокрапку

Коми, тире і двокрапку

Коми і двокрапку