Контрольна робота. Речення з однорідними членами. Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

Шуміла калина край дороги.

Без коня навіть шовкова дорога муляє

Пасли хлоп'ята корів на луках та й надибали якось на бджіл

Ще звечора на обрії стояла важка сива хмара, сріблився вгорі місяць, мовчазливо дрімав ліс, ніби до чогось прислухаючись.

Обидва почували себе добре лише один коло одного (Ю.Яновський).

У темряві густій тяжкій, і рівній прокинувсь я (М.Рильський).

Велика, грізна тиша висить над степом над залитою сонцем висотою (О.Гончар).

Наближення зими у всьому серце чує – і в шелесті листів, і в вітрі, і в стежках (В.Сосюра). 

Ні розвага, ні просьба, ні грізьба: ніщо не помагало (М.Коцюбинський).

Усе навколо: дерева, птахи, люди – сповнені весняної, пружної, нестримної сили (В.Собко).

На птахів хотіли подивитися і великі і малі (А.Давидов).

Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього… (І.Нечуй-Левицький).

Дмитрик намагався викрутитися і так і сяк (М.Коцюбинський).

За селом вдень і вночі було чути гуркіт тракторів і комбайнів (А.Давидов).

Сниться мені поле, вечори барвисті, береги пахучі рідного Дінця (В.Сосюра).

Тут були і авіатори, і танкісти, і артилеристи. (О. Гончар.)

 Мама ставила на стіл посуд, тарілки, чашки, вилки і ложки. 

І в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється (Марко Вовчок).

На морі темно, аж чорно (М.Коцюбинський).

У тобі, мово, неосяжна душа народу – його щирість, радощі й печаль, його труд, і піт, і кров, і сміх, і безсмертя його. 

Осінній ліс був легкий і прозорий од жовтого листя та від блідого проміння. 

Рій потрапив у самісіньку гущу бою, який тут точився вчора чи позавчора. 

Марко всього везе, та не знає, що діється вдома.

У ясні сонячні дні з голубого неба ллються на землю дзвінкі радісні пісні жайворонків, солов‘їв. 

Вадик чогось тривожився, пильнував, не спускав очей з прибережної смуги і присутніх на ній.

Восени уже з дорослими дітьми відправляються пернаті мандрівники за моря й океани. 

Ввечері граки посідають біля своїх гнізд і сплять до ранку.

Один із дослідників пропонував прийняти в основу класифікації писанок такі назви, які подають самі писанкарки, а саме «трав‘янки» «голубці» «гребінчик» «хрестик» «безконечник».

Спинився – волошка чи не волошка вистромила голівку з-поміж колосочків (С.Васильченко).

У кухлі Климко й знаходив гостинець, а саме: пригірщ пряників-срібноголовців, або гроно прозорих півників на паличках, зв'язаних докупи білою ниткою, або ще щось таке (Г. Тютюнник).

Та не з братом, не з сестрою – з німими стінами на чужині (Т.Шевченко).

Їй сняться хмари і липневі грози, чиясь душа прозора при свічі (Л.Костенко).

Ніч тепла, місячна (Остап Вишня).

Вже луки почервоніли під промінням заходу; скошена трава ще дужче запахла (І.Нечуй- Левицький).

Осокори й верби гніздами зеленого розкішного гілля виганялися вище од скель (І.Нечуй- Левицький).

Засоромивсь осміяний Горобець та й покинув ріднесенький табунець (Л.Глібов).  

На перехресті трьох доріг туман лягав, припадав до ніг (М.Бажан).

Ти зійди на гору брате і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ

Олено Петрівно я виконав домашнє завдання з математики.

Ми зберегли тебе вкраїнська мово щоб лютий ворог не поранив

Добридень тату мій і далі неосяжні прийміть любов мою й тепло пісень моїх

Дівчина не намагалася заплутувати слідів, вона вкидала всі листи до тої самої скриньки, а коли й не до тої самої, то принаймні в тому самому поштовому відділенні, що значилося під цифрою сім.

Тепер, щоправда, довкола було досить голо і сумно (І. Франко).

І враз, неждано і чудно для ранку, сплеснули мідні звуки оркестру (Ю. Смолич).

У неволі тяжко, хоча й волі, сказать по правді, не було (Т. Шевченко).

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога (О. Гончар).

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку (О. Стороженко).

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста (О. Гончар).

І ось, нарешті, вершина (О. Гончар).

Читачі пам’ятають, як юнаки (серед них був і Олесь Гончар) залишали аудиторії та бібліотеки, шикувалися в студентські батальйони.

Батарея їх стояла десь певно зовсім близько (Із часопису).

Звісно важливо порівнювати себе з іншими людьми (Із часопису).

Та либонь щось було засіяно (Є. Гуцало).