Самостійна робота. Речення з однорідними членами. Речення зі звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

До берега наближався Тихон із рябим мисливським собакою (О.Довженко).

Без коня навіть шовкова дорога муляє (Народна творчість).

Перші зорі виткнулися на ясному й теплому ще небі (Ю.Яновський).

Ще звечора на обрії стояла важка сива хмара, сріблився вгорі місяць, мовчазливо дрімав ліс, ніби до чогось прислухаючись.(За Ю.Збанацьким).

Обидва почували себе добре лише один коло одного (Ю.Яновський).

У темряві густій тяжкій, і рівній прокинувсь я (М.Рильський).

Велика, грізна тиша висить над степом над залитою сонцем висотою (О.Гончар).

Наближення зими у всьому серце чує – і в шелесті листів, і в вітрі, і в стежках (В.Сосюра). 

Ні розвага, ні просьба, ні грізьба: ніщо не помагало (М.Коцюбинський).

Усе навколо: дерева, птахи, люди – сповнені весняної, пружної, нестримної сили (В.Собко).

На птахів хотіли подивитися і великі і малі (А.Давидов).

Батько кинув заднього воза і побіг з гори до переднього… (І.Нечуй-Левицький).

Дмитрик намагався викрутитися і так і сяк (М.Коцюбинський).

За селом вдень і вночі було чути гуркіт тракторів і комбайнів (А.Давидов).

Сниться мені поле, вечори барвисті, береги пахучі рідного Дінця (В.Сосюра).

В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля (Т.Шевченко).

Ми маємо право на сум і любов, на щастя, на сонце і трави… (В.Симоненко).

І в хаті, й надворі в’ється, порядкує, господарює, і співає, і сміється (Марко Вовчок).

На морі темно, аж чорно (М.Коцюбинський).

Краю героїчний пісне соколина ми розбили бурі вільними грудьми, підняли ми в лузі журну ту калину, Україну славну звеселили ми (В. Сосюра).

Гірке Тарасе твоє панування, краще б до людей ішов у найми (С. Васильченко).

Південний краю як тепер далеко лежиш від мене ти (Леся Українка).

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим (А. Малишко).

Нас не злякають ці гори, де, може, не ступала людська нога (О. Гончар).

Звісно, чумаки завжди рушають до схід сонця, щоб захопити холодку (О. Стороженко).

Ти, мабуть, не знаєш, що наша дивізія носить ім’я мого рідного міста (О. Гончар).

І ось, нарешті, вершина (О. Гончар).

Ніжність наприклад описати математично не можна (В. Собко).

Картина прямо скажем феєрична (Л. Костенко).

Безумовно ти хоч не феномен але спритний чоловік (О. Корнійчук).

Мигнуло правильне (може, колись навіть гарне) висушене, немолоде вже обличчя (І. Вільде).

Мій рідний сину бійся нічиїх, вони завжди безликі і холодні (В. Крищенко).

Моя Вітчизно дорога яка в тобі горить снага!

 Україно Слався нивами, слався рідними людьми! (Т. Масенко)   

Не вам в мережаній лівреї донощики і фарисеї за правду пресвятую стать (Т. Шевченко).

До тебе Україно струна моя перша озветься (Леся Українка).

Пригадайте мамо те прощання край воріт, де сяяла роса (Д. Павличко).

Микито знов мою пораду ти забув і судиш про князів (І. Кочерга).

До тебе мій дорогий юний друже приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань (Р. Братунь).

Безумовно ти хоч не феномен, але спритний чоловік (О. Корнійчук).

Мені тепер відкрилося нарешті що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості (П. Загребельний).

Живу як знаєте я на хуторі, якраз на узліссі (Остап Вишня).

Увечері справді пішов дощ (Ю. Смолич).

Печаль і гордість повніть, моє слово… (М. Нагнибіда).

Орачу мій, господарю великий, гостило в тебе сонце за столом…(М. Стельмах).

О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю (Д. Павличко).

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! (І. Гончаренко).

Якщо козаки бачили в морі турецьку галеру, їхні чайки миттю шикувалися у формі півмісяця.

Кажуть сніг на полі – хліб у коморі (Народне прислів’я).

Даруйте на слові мені важко вас зрозуміти (Панас Мирний).

Вирішили ми з паном, або виріше пан зі мною, впіймала того клятого сома! (Остап Вишня).