Контрольна робота. Речення з відокремленими членами

Кріпак, незграба, злидень, гайдамака... Чи це не ти?

... А як спадуть, як рабства лід

Протне нова зоря,

Малюк і муж, і ветхий дід

Прославлять Кобзаря!

Ось тобі яблуко червонобоке,

Старший мій сину Микитко.

Катря Катрю видає, приданого не дає.

відокремленим додатком

відокремленим означенням

 відокремленою прикладкою

відокремленою обставиною

Шофер літній чолов’яга мав атлетичну будову тіла.

Не одна доріжка в чистім полі нашому Миколі хлопцю молодому.

Особливо вирізнявся між хлопцями Павлуша Якович чистенько зодягнене

випещене ледаче й капосне хлоп’я.

І щастя квіти запізнілі сумують айстри у саду.

Мелашка була потрібна в господі як робітниця.

Усі знали Оришку як відьму.

Перстень цей дарується як милість превелика.

Борис Савович як недавній моряк цілком серйозно підтримав Марисю.

Сприймаю день народження як докір.

Олександр Мурашко широко відомий як портретист.

Виводить лісова стежинка до верб заснулих край села.

Єднає нас над кручами Дніпра земля на хліб і сіль багата.

У тиші настояній духом гречаним напахченій визрілим паром городнім сиджу

перед дідом.

По дворах навантажені всяким збіжжям стоять вози готові в дорогу.

Стоять налиті сонцем дні.

Гудуть з вітрами до світання дощем оплакані сади.

І тиха осінь мрійна яснолиста несла в серця надію і тривогу.

У снігу по коліно стоїть з хати винесена ялинка.

Побите дощем поле ще й град поб’є.

Здобутий працею сухар м’якший від дарованого бублика.

Микола замість панського лану вийшов на своє поле.

Старша донька Катерина Данилівна Виговська мала батькові палкі очі чорні

кучері...

Олена Богданівна як любляча вірна дружина не кидала свого чоловіка.

Він син корсунського посадника знатний вельможа і посол приїхав у Київ до

князя Святослава.

Може таким і був колись Київ столиця варварського народу що досі загрожує

Цар-городу з північного побережжя Чорного моря.

На підставі нескладного життєвого досвіду він розумів що суперечка з жінкою ні до чого крім зайвого галасу й неприємностей не призводить.

Вас одразу можна впізнати і не бувши ворожкою.

Я впевнена що наш народ незважаючи на неймовірні випробування змінить

життя на краще.

Лиш добро роби не думаючи.

Рушниця в його руках стріляла не хиблячи.

Матір Січ споконвіку радо зустрічає різних людей.

Хмарніючи, мов дитя, зносився думкою до Бога.

Мовте, кошовий отамане, про що річ.

У грудні Петро Сагайдачний сповіщав про похід на бусурманські вежі.

Не знаю трагічнішої книжки від історії нашого народу.

Там, на рівному березі невеликої повноводної річки Почайни, виднілося чимале селище.

В імлистій долині, осяяній срібним промінням місячним, стояли широкі лани

золотого жита та пшениці.

Непроглядний гай стоїть тихий та спокійний, темний та свіжий.

Зашуміла вода на низині, шукаючи виходу.

Вогка земля мліла в гарячому золоті сонячного проміння, вільна від тіней і

холодків.

Вузенька вулиця заквітчалася зеленню мов пастушка й тиснеться поміж хати,

аж сухі плоти розвалює на перегинах...

Тут загомонить дітьми як базаром там подражнить собак під тином, а там знов на людське подвір’я загляне тишком крізь дірку.

Мартинові гадки спорхують як ті курчата з-під коней бо десь там, перед вікнами, загримів знайомий голос Микити.

Дай бог оце дитину, на щастя, до хати, ну і свіжий клопіт, як самі знаєте.

Водомороз сидів нерухомо і здавався вирізьбленим з дорогого каменю, немов штучна іграшка.

Ганна з її охотою до роботи безпосередністю щирістю та привітністю теж якось

одразу сподобалася своїм новим знайомим.

На голій одполірованій морозом до блиску шматині землі розпросторився

калачик.

Покинута людьми на довгі дні дорога помирає в бур’яні.

Досвітні огні переможні урочі прорізали темряву ночі.

Наляканий громовицею тихенько заіржав кінь.

А приблизно в той самий час зійшла нанівець військова й торгова могутність Венеції блискучої володарки морів, що мала непереможний флот і переповнені золотом банки.

Людський хлопець дядька Лева небіж Лукаш на ймення.

Бегемот або гіпопотам живе в ріках й озерах Африки.

Не значило це, що був він естетом у звичайному значенні слова або що був байдужим до моральної чи соціальної правди.

Як сестра схилилась над тобою невтомна подруга сувора творчість.

На світі усе знайдеш, крім рідної матері.

Старий зараз ніякої роботи не визнає, окрім пасіки.

Незважаючи на спеку й духоту, косарі співали косарських пісень.

Вустя нічого не бачила, крім отих невидних струмків.

Там, замість життя, в теплеє літечко терен зацвів.

Біліє розквітла гречка де-не-де підсинена волошками та ще зжовтіла від суріпки, а над нею, а в ній зрідка прокочується бджолиний звук.

„Запам’ятайте, – говорив учитель, – Вітчизна починається з берізки посадженої своїми руками, з прозорої водиці зі струмочка, що протікає поруч із вашим домом”.

Картоплі по пояс густі непролазні.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Намита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

Брате мій Дніпре, батьку мій дорогий; прекрасний, скільки радості, скільки глибоких найдорожчих почуттів принесли моєму серцю рідні твої води.

Ти сонце, ніжне й щедре, якому я поклоняюся й поклонятимуся все життя, річко моя дорога й велика.

І очі мої, і мій слух – усі почуття заспокоєні біля тебе, оповиті тобою, красо моя, моє свято, щастя моє.

Сухобрусові дочки, Марта й Степанида, були малими гарні дівчатка: кароокі, чорняві, круглолиці і з ямочками на щоках.

Окрім гри на сопілці, Хома провора дуже любив пісні.

У гущавині, що заплела круті дніпровські схили, співають, заливаючись солодким щебетом, солов’ї.

Заходить блакитна ніч, ясними мерехтливими зорями гаптуючи небо, і тихими лунами озиваються зелені парки на косогорах, пливуть над ними звуки пісень.

Наді мною тихо шумлять акації, стоять, мовби загорнувшись у білі, ніжні, прозорі тканини.

Одягнені в зелені шати, чергуючись із рукотворними ланами й луговими килимами, дібровами та гаями, гори набувають особливої привабливості.

Переляканий, запорошений снігом, без хати, мчав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Археологи і палеонтологи в глибинах канівських ярів читали, як по відкритій книзі природи, історію невпинного розвитку життя на планеті Земля.

Довідавшись про утворення й археологічне минуле гір, що сусідять зі славним Дніпром, зважтеся на подорож у наш мальовничий край, аби на власні очі побачити кожну з них.

Пізніше, у шкільні роки, учитель історії на простих прикладах пояснював, що таке любов до своєї землі.

Глибоко в душу запали мені слова вчителя, допомагають нести любов до рідного краю через усе життя, поглиблюючи й примножуючи її.

Осінній ліс, осяяний вранішніми променями сонця, здавався казковим.

Саме слово є чинником здатним переносити величезний обсяг інформації з минулого в сьогодення і з сьогодення в прийдешнє.

Земля скована морозом покрилась білим снігом.

Переляканий запорошений снігом без шапки счав Василько по дорозі назустріч холодному вітрові.

Веселий гостинний він любив товариство.

Заворожені красою ніколи не бачених степів причаїлися гори.

Зупинився біля мальвами закосиченої ліси.

На призьбі затіненій розлогою грушею хтось заворошувся встав.

Вже видно червоні очі й тремтячі рожеві храпи коней спотворені люттю обличчя верхівців.

Насмерть перелякана козаками шляхта сховалася за міськими мурами.

З’єднане з основними силами селянсько-козацької армії військо Кривоноса становило велику силу.

Це були неприємні і страшні озера з чорною водою і чорними торф’яними берегами.

В хату ввійшов старий Джеря високий тонкий з сивуватими довгими вусами з нужденним блідим лицем та смутними очима.

А далі – густо обсаджена липами й осокорами алея.

Усіяна колосками земля пахла соком скошених трав.

Знесилений кінь зупинився важко дишучи.

Рівний залитий сонцем степ доразу принишк.

Дніпро розбуджений подихом весни гнівно трусонув могутніми плечима із себе крижаний панцир зими.

Петро стрункий широкоплечий з русявим чубом і синіми очима стояв серед хати.

Гілки дерев мокро блищали зволожені по-весняному.

Обабіч шляху лежали незнайомі поля перекраяні вузькими довгими нивами.

Тим прекрасніші були її чорні брови теплі вологі очі обрамлені пухнастими віями білий разок зубів у розхилі повних схожих на достиглі вишні тремтливих губ.

Селяни намагалися якнайшвидше зібрати своє збіжжя щоб заходитися коло панського кинутого напризволяще хазяїнами.

Перед його очі спливло улесливе обличчя військового осавула хитрий лисячий погляд зігнута в поклоні постать.

Аж ось вийшов секретар молода білява дівчина.

Він мчав прямо на козака поставленого Максимом.

Часом удень покинувши роботу, вона висовувалася з кутка Гафійчину скриню

і переглядала її убоге шуплаття, розгортала вишивані рушники і переводила задуманий погляд на дочку.

Відтак поправляла на ній намисто обсмикувала сорочку, укладала складки

спідниці і жалібно похитувала головою, змигнувши крадькома сльози.

Ми знали, що нам доведеться працювати не покладаючи рук.

Ось уже з’явились мандрівні сліпці збираючи спільну милостиню.

Жінка, схрестивши руки на грудях, боязко озирнулась, шукаючи дворища, яке б не ощирилось на неї собарнею а дитя недовірливо спідлоба дивилось на неї.