Контрольна робота. Складне речення .

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Люблю життя, де повно сонця й грюку, і ця любов моя на сто століть!

І ламалося гілля на дереві, і зривалося листя, і гнав його вітер у сумне поле.

Тихо в лісі : повітря не дихне, ніхто не крикне.

Минула тривожна беззоряна ніч, попелясті сніги єдналися з небом, почав відділятися світанок.

Коли осінь вмирає на сизому повітрі , ми старієм на рік, і немає на долю управи.

Відскрипіла возами осінь, на санях від'їхала зима,і вербовим човником до бродів прибилась весна.

Надвечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли,сніг стужавів і гостро заблищав,а повітря стало таким прозорим,що було далеко видно голі дерева понад шляхом.

Зацвіли луги, діброви

Цінує розум вигуки прогресу, душа скарби прадавні береже.

Усе одбивається в пісні, як в морі: рожева зоря, й червоная кров, і темна ненависть, і ясна любов.

У зіницях печалі відбиваються люди, дерева, обличчя.

Старенька жінка вносила соломки і, вся залита сяйвом золотим, чогось палила у печі іконки.

Дорога зіп'ялась на невисокий перевал і круто збігла вниз по вапнистому білому схилу.

То наближаючись, то віддаляючись, але не стихаючи зовсім, гуркотіло і гуркотіло два трактори в полі.

Холодні зірки мерехтіли в темному небі, і нескінченний Чумацький Шлях простягся у вічність.

коли ми повернулися з екскурсії.

 хоча за прогнозом і обіцяли буйного.

 як і очікуваного кілька днів сонця.

проте клекотав сильний прибій.

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

А доки є пісня, нікому не вдасться захмарити небо моєї душі

Духовність – озонова пелюстка, що так бережно огортає планету й не дає зруйнувати життя.

Народе мій, як добре, що ти у мене є на світі. 

Твій дух не став приниженим і плюсклим, хоч слала доля чорні килими.

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі? 

Бачу за морями золоті дороги, де припав до неба синьоокий степ.

Коли прибудеш влітку до столиці, немов на конях вилетять каштани, угору підіймаючи правиці.

Адже матінка недурно казали, що світ не без добрих людей. 

Було так тихо, що навіть шелест листя на ясені здавався великим шумом. 

На небі збиралися великі хмари, так що можна сподіватися дощу. 

Англія – перша неслов'янська країна, де з'явилися переклади українських дум. 

Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив. 

Вона бачила ці береги, коли вони були ще зовсім пустельні

У світі слів немає випадкових, хоча вони й століттями мовчать

Якщо ти усміхнешся світу, він відповість посмішкою. 

Вона бачила ці береги, коли вони були ще зовсім пустельні

Рідну пісню треба захищати так, як захищають рідний край.

Якщо ти усміхнешся світу, він відповість посмішкою. 

Скажи що-небудь, щоб я тебе побачив.

 Біга Катря боса лісом, біга та голосить.

На подвір’ї Сашко пригнувся під вікнами знову, прокрався до груші, почепив на сучок ножа, тихо обмів віником валянки.

 Таїса з Михайлом кинулися наввипередки, обоє зникли між деревами.

 Й на мить здалося Тарасові, що він крокує розливом білого цвіту.

Про юність золоту, що одцвіла зорею, лишились старості лиш спогади одні.

Осінній вітру крок, і хмари над землею, і пада жовтий лист в вечірньому огні.

Коли почую твій співучий голос і легкий сміх навколо забринить, мені здається: серед поля колос гойдається і пташка десь дзвенить.

На старості літ Джеря любив довгими зимніми вечорами розказувати дочці й онукам, де він бував, що він бачив, в яких краях ходив, з якими людьми зустрічався.

 Сонце обливало землю рожевим світлом і ніжно цілувало своїми іскорками.

  Шумить і хвилюється Київ і сонце сміється з висот;

 Стара черемха заздро поглядала на вишню залиту білим цвітом

Людство плекає надію і віру в сили добра розуму й миру.

На подвір'ї голосно сміються діти і пурхають пташки.

 Тихий сон стуляє вії, розігнавши давні мрії.

 Моя Україно, прославлена на сторінках книжок, може, тобі вже час розквітнути й для себе?

Європейцем я живу в краю Шевченка і Богдана