контрольна робота. «Складні речення з різними видами сполучникового і безсполучникового зв’язку. Текст як одиниця мовлення й продукт мовленнєвої діяльності»

Соломія не знала, як і коли це сталося,– втома і шум комишу приспали її.

Остап подавсь на розвідки і скоро вернувся, щоб заспокоїти Соломію: скрізь тихо, спокійно, днина тепла й ясна.

Гості почали прощатись, але тут Тетяна Степанівна згадала, чого вона, властиве, прийшла.

Кілька разів Остап ускакував у воду мало не по пояс, часто Соломія з розгону натикалася на кущ верболозу, але кожен раз вони давали собі раду і знову мчали вперед, добуваючи останні сили.

Сон раптом щезає, як змитий водою, і баба чує своє маленьке тіло, якому твердо і зимно лежати долі, на тоненькій ряднині, у вогкім кутку.

Удень я здригався, коли чув за собою тінь від людини, і з огидою слухав ревучі потоки людського життя, що мчали назустріч, як дикі коні.

Пропасниця тіпала, гарячка палила вогнем, а в грудях так кололо, що Остап на превелику силу діставав собі воду.

Признаюсь – заздрю планетам: вони мають свої орбіти, і ніщо не стає їм на їхній дорозі.

Шість частин.

П’ять частин.

Чотири частини.

Три частини.

Зростала певність, що все скінчиться добре, – і Соломія зазнає ще щасливого життя.

Глибока ніч цілою вагою налягала на груди та не давала дихати, а думки несміло знов мацали мозок, ворушились і розгортались.

По чорній річці поміж білими берегами прудко пливе човен, тане вдалині й обертається в цятку; за ним несе вода другий, порожній, хлюпає в його білі боки і фарбує їх у чорний колір.

Гарний сильний голос співав на воді, все наближаючись, все зміцнюючись, і турки заслухались.

Соломії було якось особливо весело і легко сьогодні на душі, так здорово дихалось морозним повітрям, усе погане, що було в житті, відсувалося назад, блідло.

Сурядний і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і сурядний зв’язок.

Безсполучниковий, сурядний і підрядний зв’язок.

група слів, словосполучень та речень;

висловлювання, що складається з кількох речень;

група речень, об'єднаних темою та головною думкою;

кілька мікротем.

головна мікротема.

висновок, що робить автор;

його зміст, те, про що в ньому розповідається;

те, чого текст навчає, що схвалює або засуджує;

тип мовлення;

тему та головну думку тексту;

“відоме” та “нове”;

стиль мовлення.

те, чого текст навчає, що схвалює або засуджує;

його зміст, те, про що в ньому розповідається;

оцінка предмета чи явища;

“відоме” і “нове”.

займенників, абзаців, іменників, теми;

синонімів, власних назв, мікротем;

повторів “відомого” і “нового”, прикметників, головної думки;

займенників, сполучників, синонімів, повторів, спільнокореневих слів.

тип мовлення;

яким закінчується абзац

“відоме” та “нове”;

яке передає основну думку, висловлену в абзаці.

Соломія не знала, чого вона ходить туди, але щось несвідомо тягло її в той бік.

Половина мене лежить на дні Дунаю, а друга чекає й недочекається, коли злучиться з нею...

Остап опирався бистрині з усієї сили, але його кіл мало що помагав: пліт несло серединою річки.

Соломію крізь серпанок диму опік лютий погляд чорних очей, і їй здавалося, що вона стріляє безперестанку, хоч могла вистрілити лише раз.

Коли світло згасили й обляглись, думки Остапа забились по хаті, ліниві, спутані, темні, як клубок хмар, і лиш інколи щось ясне їх розривало.

Тричі Соломія помітила крізь комиші сірий вовчий хребет, раз лисиця майнула коло неї хвостом, а то здалеку чулося немов кабаняче рохкання.

Вужі й гадюки набралися сьогодні особливої рухливості, бо вже повзли й повзли в тому напрямку, як ішла Соломія, і їй треба було особливо уважати, щоб не наступити на слизьке й холодне гадюче тіло.

Піт краплями стікав по виду, груди важко дихали, і очі блищали, як у звіра, що попавсь у лабети.

Три частини.

Чотири частини.

П’ять частин.

Шість частин.

Остап не міг спати од того галасу: він лежав із розплющеними очима, в гарячці, і уявляв, що попав у пекло.

Вогні палають, розростаються, од них іде тепло і зогріває Остапа, розпалює йому кров.

На галяву вискакує з гущини сарна і, зачарована чудовим концертом, зупиняється, витягає цікаву мордочку до кривавої смуги обрію, що червоніє на узліссі поміж деревами, і слухає.

Яким щохвилі виходив на двір, вдивлявся в темряву, прислухався, як виє хуртовина, недаремне сподіваючись побачити Василька, почути його голос...

Гафійка гриміла ложками, а Маланка, заклавши руки, побожно слухала оповідання про те, скільки привезено цегли, яке й чому забраковано дерево, що прикажчик нічого не розуміє і коли б не Андрій, не було б діла.

Виходило так, що всі були вдома, а, коли хто й забіг на ґуральню, то тільки на те, щоб подивитись.

Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон хатинки, розлягався раптовий грюкіт у віконце, і хату сповняла ціла банда якогось непевного люду, що кричав, блискав жадними очима і сварився.

Спільний сніданок і можливість перекинутися щирим словом із близькою людиною до решти помирили Остапа з несподіваним випадком; його значно заспокоїли Соломіїні доводи і обидва товариші твердо поснули сном молодості.

Сурядний і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і підрядний зв’язок.

Безсполучниковий і сурядний зв’язок.

Безсполучниковий, сурядний і підрядний зв’язок.

Тепер поле все ширше розкривало свої рамена, все далі розстеляло свою одежу, і коли хлопець зійшов на горбок, перед ним встали в повній красі всі ниви, зелена пляма низької луки, далека смужка. лісу.

Квартири Чубинських гості добре не знають, бо вони недавно переїхали сюди, а коли побачать замкнені віконниці, то подумають, що дім порожній.

У вікна било полудневе проміння і видно було, як цілим морем пливли кудись ще зелені ниви, дев’ятсот десятин панського поля, що спускалося часом у балку, а потім здіймалося знову, як хвиля.

Покірливо дав я себе забрати і, поки залізо тряслось та лящало, я ще раз, востаннє, вбирав у себе спокій рівнини, синю дрімоту далеких просторів.

Спочатку Маріуца тільки світила на Раду своїми очима, а він злегка підморгував їй гарячим оком та чорним вусом, але коли скрипка починала підсипати жару, молодиця не

витримувала й кидалася в танець.

 Ми змалку знали: в небі хмарно і світ кипить, як мутний вир, і тільки той прожив немарно, - хто злу ішов наперекір.

Відскрипіла возами осінь, на санях від'їхала зима, і вербовим човником до їхніх бродів прибилась весна.

Як хочеш від людей шаноби, любов і гнів бери у путь, а то лиш допотопні сноби твою поезію приймуть.

 Шевченко невіддільний від української культури, він ріс і виховувався на її традиціях, але найбільше творче натхнення він здобув з народного життя, що кипіло непокорою, бунтом, жагучою ненавистю до кріпацтва.

З лівої руки зблиснула покарлючена річечка, біля неї на заотавленій луці пасеться старий кінь: почувши кроки, він підіймає голову і синім оком, у якому залягла розумна печаль, дивиться на старого.

Над самою водою пролетів білобровий перевізник, а з очерету тихо-тихо випливла молода качка; вона обережно повела точеною голівкою, заспокоїлась і вже пливе на чистовід.

Над тихим світом курилася зоряна імла, за татарським бродом на болотах бродив долинний туманець, і в ньому по груди паслися селянські коні, що пахли оранкою, туманом і молодою м’ятою.

Кінь по коліна зайшов у брід, м’яко почав перебирати губами підсвічену воду, потім заіржав, і тоді з того берега на оболоні теж озвалось іржання; воно ніби підхльоснуло воронця.

Скрипливими східцями дівчина почала підійматися до дзвонів, вони дрімотно озвалися на її ходу, наче хотіли заговорити до неї 

Стояла тиха, ласкава година, коли вже віястий липень поскладав сіно в копиці і думав собі про те, що з неділі треба складати в полукіпки жито.

Падав і не падав перший сніг, курилась і не курилась земля, підбиваючись під димчасту куделю осіннього вечора.

Скрадаючись, лісник добрів до борсукових нір, обколесував їх, знайшов перші після зимової сплячки сліди звірів і попрямував до оселі