Складносурядне речення.

1

2

3

4

1

2

3

5

1

2

3

4

Дощ одшумів і спориші понурі принишкли настрахалися грози.

Перед вікном шумлять тополі і захід сонця мов кривава рана.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

А ранок був надіями багатий і обрій цвів трояндою пелехатий.

Уже потемніли степи і сутінки стали густими.

 Полоще чайка в сонці крила і згубився берег вдалині.

 Ці святі простори вічні і вічний тут народ живе.

 Квітує сад під райдужним вінцем і пахощі розлиті на півсвіту.

На брідку стоять корови й телята, ліниво ремиґаючи й відбиваючись від мошкари, від докучливих ґедзів і мух.

Червоним поясом підперезався світ і піднімає голубі вітрила.

Знову там і сям сяйнули зморені голоси повзиків, скупо озвались пищухи.

Вагони були повні горою, і груди антрациту блищали у світлі потужного паровозного ліхтаря.

Подвір’я аж сяяло чистотою, і острівці квітів цвіли по ньому там і там

Ні риба не грає, ні рак не чіпляється за  босу ногу.

Човен висувається з-під верболозу чорним клинцем, і на воду сповзає дядькова тінь.

День був літній, спекотний, і селом я йшов довго.

Живе тіло кобз, укрите жовтим пилом, поросле пелюстками, світить і золотіє.

Окрім знаменитих чайок, козаки користувалися підводними човнами.

Не змовляючись, разом пускаємося щодуху, а за пазухою бухкають грушки.

На обрії неба відбивалося червоне полум’я пожежі, розстеляючи по снігу жовтогарячі стежки.

Він мовчав, але вся його воля пінила на цей напружений і мовчазний опір смерті.

Перші Нобелівські премії були присуджені 1901 року, і незабаром вони стали у всіх категоріях найпрестижнішими у світі.

То мати гукає, то мати шепоче, мене виряджаючи в дальню дорогу.

Зрідка пробіжить тут заєць або спиниться на кручі вовк.

Людські таємниці не мають і не можуть належати іншим.

Минули десятки літ, а малюнки та фарби і досі збереглися.

Надворі зривалась метелиця, і душа лісу стогнала, наче людина.

Земля здавалося ще чорніша, і мимоволі прокинулася туга.

Дощ пройшов і Київ зеленіє.

Несподіваний ривок і ми відриваємось від землі.

Пекуче сонце кинуло промінь на галявину  і враз запалали золоті кошики.

Річка широка та глибока а вода синя та чиста і котиться вона, виблискуючи та шумуючи.

освітивши і поле, і ліс

а земля втішається його теплом

і зігріває все навколо

воно пускає навколо пустотливі іскорки

Скрізь снігові замети, а на деревах де-не-де рум’яні яблука пломеніють.

Пустка була навколо, і все було незнайоме.

Гасне заграва – і багряний відблиск на снігу згасає.

Природа, позбавлена тепла і сонця, готувалася до зимового спочинку.

У високості тремтів срібний птах і симфонія сонця дзвеніла!

Сіяє у росах сріблясте проміння і сіється листя в гулке безгоміння.

Від ставу дівчатко біжить до межі і стоїть на порозі усміхнена мати.

Яблуко до долу струсять віти і воно вже в кроні не засяє.

Уже червоніють помідори і ходить осінь по траві.

Плід лежить, красуючись між травою і несила очей від нього відвести.

Високий день за обрій закотивсь і спорожніли села між садами.

На чужині і дерево не так росте і звір не так себе почуває.

Під хатою дідусь сивенький сидить, а сонечко низенько уже спустилось над Дніпром.

Батько увійшов до кімнати і зупинився біля вікна.

Не поливай бур’яну у надії, що він перетвориться на троянду.

Безсмертний той,хто все своє життя за долю людства голос піднімає.

Запашна, співуча, сповнена музики і квіткових пахощів наша мова.

Шелестіли дуби, і смарагдова тиша була.

Буде чисте небо ніжне і привітне, і земля вбереться в золоту красу

Зорі чогось затремтіли, і небо стемніло

Лілію, за давніми уявленнями, використовувалися в обрядах, заклинаннях.

Живуть там, за маминою та батьковою хатою, вітри, і птахи, і сонце, і земля твоя, і твій рід, і твої перші кроки.

Завірюха сміється і плаче, стогне й шаленіє, вона співає веселу й водночас сумну пісню.

Сонце обливало землю рожевим світлом і цілувало тисячами своїх гарячих іскорок, гріло теплом свого проміння.

Світло сліпить, та не грає веселе проміння.

Темна ще ніч, та вже хутко минеться вона

Бряжчать мені невільницькі кайдани, а я шукаю сховані ключі.

А завтра знов сонце загляне в віконце і збуджене серце моє заспіва.

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку.

Ой, бабусю, я знов, пригортаючись до нашого колоса, чуєш, діду, я знову романтик на білім коні.

Рубленими причілковими стінами хати тулились одна до одної, а в них тамували подихи люди та переведена із сараїв в тепло від морозів худоба.

Море десь уже близько, але його не видно із-за кучугур

Повітря склом виблискує ламким  і тиша ніжно дзвонить над гаями.

 Прийшов поет   і задзвенів рядок

Сьогодні світ руками я обняв і навзаєм зі мною світ обнявся.

Була метелиця   і тиша залягла.

і рання мла стелилась по землі

схилившись ніжно до землі.

сади,ліси,поля.

утішаючись  осіннім теплом.

Хвойні дерева  певна річ  збагачують повітря киснем і  майте на увазі знищують небезпечні хвороби.

Час ішов дуже поволі і якась година здалася матері за цілу вічність 

В тихій задумі стояли діброви а в них весільним одягом пишались черешні.

Ще одна-єдина мить і дальній поїзд прошумить 

Дощ пройшов і Київ зеленіє.

На хвилину раптом стихли голоси і  спинились тіні.

Сліпучо спалахнула блискавка і гуркіт грому сповістив про початок нічної грози.

З неба, як розтоплене золото, ллється на землю блискучий світ сонця і на ланах грає сонячна хвиля.  

У якому наявна одна граматична основа

У якому є вставні слова, однорідні члени речення

Яке утворене з двох або кількох простих речень, об"єднаних в одне ціле за змістом та інтонацією

Ускладнене встанвними словами та звертаннями

прості та складні

повні й неповні

сполучникові та безсполучникові

односкладні й двоскладні

Він удома наодинці буде байдики бити

Мені пощастило не втрутитися у цю неприємну справу

Художника, як і картину, треба розглядати здалека.

Його то забували, то знову згадували 

Ось ідуть закохані і юні. 

По вулиці бігала громада дітей різного віку.

У синім небі Чумацький Шлях показує дорогу

Слово у спілкуванні буває животворчим і руйнівним

заступивши темрявою небо.

і зависли над молодими садами

і ринула стоголоса злива

пішов густий літній дощ.

і випромінюють веселковий розмай.

милуючи око веселим сяйвом.

але сонце вже осяяло виднокрай.

бо тільки займається на день.

Знову діти стали школярами і синиця дзвонить школярам.

Вітер не вщухав уже кілька днів і море клекотіло пронизливою синявою.

Тріщав мороз безжалісний лихий і підіймався буревій сердитий. 

Сонце поцілувало крижану землю і вона зашарілася пролісками.

Зорі чогось затремтіли і небо стемніло.

Торкає вітер пальцем колосочки й вони дзвенять.

Довго тужить сумна бандура про діла у старій сивині і якусь невідому зажуру навіває та пісня мені.

Спадає осінь, як димчастий сніг і гостро пахне листя недогниле

коми 1 і 2 – при відокремленій обставині

кома 3 – перед сурядною частиною складного речення

коми 4 і 5 – при відокремленій прикладці

коми 6 і 7 – при вставному слові

Коли ми проходили повз вежу, годинник пробив шосту.

На годиннику була шоста, коли ми проходили повз вежу.

Проходячи повз вежу, ми почули бій годинника.

Проходячи повз вежу, годинник пробив шосту годину.

Шелестіли дуби, і смарагдова тиша була

Зорі чогось затремтіли, і небо стемніло

Запашна, співуча, сповнена музики і квіткових пахощів наша мова.

Непомітно підкралася осінь, і повітря наповнилось ароматом достиглих яблук.

Рубленими причілковими стінами хати тулились одна до одної а в них тамували подихи люди та переведена із сараїв в тепло від морозів худоба

Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку.

Людські таємниці не мають і не можуть належати іншим.

Надворі зривалась метелиця і душа лісу стогнала, наче людина.