Контрольна робота. Складне речення з різними видами зв*язку.Текст

Коні чвалають по калюжах, у повітрі свіжа вологість, де-не-де блимають далекі вогники.

А в цей час наді мною твориться диво: хтось невидимий смичком провів по синьому піднебессі, по білих хмарах, і вони забриніли, як скрипка.

І хоч зараз гудки вже відмінено, проте Віруньці й досі вони часом озиваються в душі, адже під спів цих гудків привело її кохання на Зачіплянку.

Букет півоній, які мати несла в руці, поширював п′янкий запах - власне, в руках її наче вигойдувався букет тонких пахощів.

В темряві подеколи траплялись ягоди, вони проходили мимо дивною сповільненою ходою, і їм здавалося, що вони ступали по дні великої прозорої річки.

З того вечора я часто приходив до дядька Себастіяна, і, коли він мав час, ми разом читали якусь книгу, газети чи гомоніли про всяку всячину.

Шерхіт очеретів сповнював душу, і коли Яким зрізав ножем першу очеретину, він став заспокійливим гулом.

З часу втечі з полону Добриня рідко згадував свого колишнього господаря, навіть зринала було думка, що вчже ніколи з ним не зустрінеться, що він або загинув під час облоги Києва, або якщо вижив, пішов далі з Батиєм.

Мати брала пучками ягоду, несла до вуст, і, коли роздушувала черешню, то в кутиках уст спалахував сік.

Михайло якраз натрапив на ту розмову чи суперечку, встряв у неї й почав доводити інспекторові, що він немає права лаяти учнів, і сказав щось образливе для самого інспектора.

Проте маленька пташина, ця пухнаста кулька життя, що майже цілком уміщалася в моїй жмені, виявилась завзятою і не хотіла без бою віддаватись.

Вітер підганяв їх на снігових белебнях, але як тільки вони скочувалися у яр, Сіроманцеві доводилося похекати та попріти. 

Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце.

1

4

6

2

5

7

3

8

2

4

1

8

6

3

5

7

Так Добриня з Янкою йшли три доби: вдень вони спали, а вночі, прокладаючи шлях по зорях, поволі, бо зовсім знесиліли від голоду, просувалися на північний захід - до Волги, до Чорного лісу, де Добриня сподівався знайти якийсь притулок і захисток.

Вишнево-яблуневі садки, що сьогодні зранку були такі змерзлі, подобрішали, потеплішали, і село звеселіло, людські обличчя погілнішими стали.

Я слухав рідну пісню, рідну мову, і вона лилася струмком, у якому переплелись запахи калини, чебрецю, лепехи.

Землю вкриває асфальт і бетон, небо затягується димами і ревом моторів, і кудись шалено, в метушливій тривозі летить життя, засмоктує і не залишає для душі тієї чистої години, коли можна замислитись над собою і подумати про головне.

Небесам слава за ласку, землі слава за місяць, повітрю слава за добро бо дивимось на світ очима сонця, бо дихаємо вітром, бо дух наш є повітря, бо тіло наше земля.

Небосхили заюжені, частіше задувають вітри з півночі і сива трава на солончаках біжить, як вода, а кущі кураю та ковили здаються з повітря льотчикові Сіробабі овечками, що розбрелися по пасовищу.

Можливо, та сосна ввійшла в моє життя і поселилась в якихось там клітинах мозку тому, що саме з її вершини я вперше в житті заглянув у свою долю, побачив ту велич і красу, яка стала у моєму житті вирішальною.

Тухля була оселя не дуже давня і деревина, що росла на тухольській долині, була геть-геть молодша від тої липи.

Обережні й лякливі, сарни належали лісовій гущавмні, належали таємниці і я звідав таке відчуття, наче ця заказана таємниця постала переді мною наяву, тепер я можу приглянутись до неї пильніше.

Над ними зумлили комарі, біля нас спросоння коли-не-коли схлипувала річечка, а над усім світом протікала зоряна імла.

Гусак випірнув і сперся забитим крилом на воду, крило заболіло, запекло наче сперся він ним не на воду, а на вогонь.

Загадка - це чарівний світ поетичної таємниці і в цьому світі мороз поєднаний з весною, що виступає прекрасною руйначкою всіх його мистецьких та господарських звершень.

Низькі чорні хмари, здавалося, стояли нерухомо, але по тому, як вони час від часу засмолювали негусті дрібні зорі і як ті зорі знову ненадовго з′являлися, Климко здогадувався, що хмари біжать.

Перше, що побачив Климко, коли розплющив очі, було велике, рівно обведене коло червоного сонця у вікні; воно світило мов крізь морок, і хлопчик став пригадувати, де він.

Поза центральною вулицею, де світять чотири газові ліхтарі на все місто, скоро зайде ранній осінній вечір, лягає непроглядна тьма, яку не можуть здолати кволі вогники гасівок, що тьмяно поблискують крізь вікна старосвітських одноповерхових будиночків.

Коли ступила між дерева, коли побачила, як по їхньому гіллю згори донизу ллється наче якесь аж туманне сонячне проміння і як у тому промінні мінливо зблискує листя, коли почула вогкий, густий, прілий запах лісу, - всміхнулась, і вже, здається, весь день ота усмішка не сходила з її уст.

Вишку стало розхитувати, і була загроза, що впаде і хату Чабанисі розвалить.

Блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина.

За коліями, супроти депо, біля колодязя під дашком стояла черга з цеберками і коромислами, і той, хто тяг воду, довго крутив корбу: колодязь був глибокий.

А малі хлопці йшли з рукавицею, в якій повно зерна: пшениці, жита, ячменю, вівса, гороху.

А навколо ні лялечки, всі жнивують у полі, теперішній день годує рік.

Небо чисте, на заході якісь дві-три хмари, а гримить на грозу.

У далі човен поплив вільно, без весла, течія сама лагідно понесла його, щоб згодом десь винести на плеса відкриті.

Запахло сонцем, воском і зелом; в мосянжне колихання передліта летить бджола.

Йому здавалося, що живе споконвіку на цій безмежній, широкій землі: таке довге було життя, наповнене думами й спогляданнями великого таємничого світу... 

Сина мати будити не зважується: пізно ліг, хай ще поспить.

Ще дивен дим, і хата ще казкова, і ще ніяк нічого ще не звуть.

Ось мати ступила вбік, і тепер кругла таріль сонця засріблилась у густій блакиті, а довкола материної голови вже не іскрився й не мерехтів німб.

А тобі якусь хвилю здавалося, що зараз ось іде вона мимо криниці, під яблунею, а отой німб таки світиться довкола її посіченої сивиною голови.

Весну, либонь, зачарували, а тепер вона чекає й не може дочекатися на слово, яке відразу ж випустить її на волю.

Тут росли колючі кущі терну, шипшини та глоду, красувалися й дозрівали на вітах ламкої крушини темно-червоні ягоди, що їх у народі звуть вовчими.

Секретар сидів через стіну, і ... щоб його покликати, досить було постукати кулаком у стіну, аби просто зайти у його кімнатку .

Надто добре він знав ту пущу, знав, що ... хоч скільки кружляй по ній, то рано чи пізно викине вона тебе, і опинишся ти там, звідки починав мандри .  

Кашляв він так довго й гучно, що ... скільки ми не старалися, ніхто не міг його як слід передражнити .  

У цей час мати вже не знала колишніх злиднів, бо ... хоч від старшого сина вона ще й не мала допомоги, молодший Андрій тепер кожного місяця приносив їй той чи інший заробіток .

Є прадавні скарби, що намертво лежать у землі, і є живі скарби, що йдуть по землі від покоління до покоління, огортаючи глибинним чаром людську душу.

У гущавину бору долітали з міста передзвони, і, можливо, не один звір, нашорошившись, слухав одноманітне гудіння і мчав потім, сполоханий, в такі хащі, де давно не ступала людська нога.

Погортайте сторінки сивих віків, і вам відкриється багато поетичних таємниць, і ви почуєте голоси творців, імена яких так розгубила історія, що вже навряд чи знайдемо багатьох сіячів, чия поетична нива, ставши народною, квітує й сьогодні.

Крізь шибки вікон стежили за рекрутом сиві бабусі і він, вітаючись із сусідами, йшов вузенькою вулицею, де поряд з іншими убогими хатами стояла його хата з трьома вікнами і такою давньою покрівлею, що вже замість соломи виднівся суцільний мох, з якого буйно росли окремі стеблини жита .

9, 8, 7, 6, 5, 4, 3, 2, 1. 

3, 1, 2, 8, 9, 5, 4, 7, 6.  

1, 2, 3, 4, 5, 6, 7,8, 9. 

3, 2, 1, 8, 9, 4, 5, 7, 6.

Паралельним і послідовним

Паралельним

Послідовним

Послідовним, паралельним, неоднорідним, однорідним

Це виділена в тескті окрема, відносно закінчена, думка.

Це завершення тексту, своєрідний підсумок усього висловленого.

Це зміст тексту, те, про що (або про кого) в ньому йдеться.

Це те, заради чого створено текст (задум його автора), те, до чого він закликає, що схвалює, що заперечує, від чого застерігає, тобто висновок, який випливає зі сказаного або написаного.

в заголовку

в абзаці

в темі

в головній думці

у "новому"

у "відомому"

у присудку

у підметі

Темою  

Ключовими словами

Абзацом

Стилем

Ключовим.

Тематичним.

Головним.

Змістовним.

Вставні слова

Синоніми

Іменники

Займенники

Часові форми дієслів-присудків

тему та головну думку тексту;

тип мовлення;

«відоме» та «нове»;

стиль мовлення

займенник

лексичні повтори

синоніми

вставні слова

Це сукупність тематично об'єднаних речень, в одному з яких називається тема. 

Одне чи кілька речень, пов'язаних між собою за змістом.

Завершене усне або письмове висловлювання на певну тему, в якому можна визначити мікротеми.  

Різновид творів масової культури (прозаїчні твори, кінофільми, комікси), в яких розкривається певна таємниця, пов'язана зі злочином.

Паралельним і однорідним.

Послідовним і паралельним.

Послідовним, паралельним і неоднорідним.

Однорідним і неоднорідним.