Контрольна робота за І семестр

«Може, я міг би вам допомогти?» Довірливо запитав незнайомий (О. Гончар).

«Bажливо не те, як малюю я, а що в тому бачать інші, - сказав Валерій. - Я ніколи не стану художником. Я це зрозумів.

 Ну, як твоє синку вчення? Спитала вона.

«Так ти, я бачу, хочеш хитрувати,- скрикнув Остап». - Так знай: нема тобі пощади від мене.

Синій вечір тихо бродить, квіти колихає і навшпиньки в хату входить, вікна затуляє.

Мене ліси здоров'ям напували, коли бродив у їхній гущині.

А знизу, з-під палуби, лине сумна, неголосна, зате рідна, українська пісня.

Любіть Україну у сні й наяву, вишневу свою Україну, красу її вічно живу і нову і мову її солов’їну.

Солома у грубці погасла і жар укрився тремтливим попільцем.

Вітерець обдуває траву і вона тече як вода.

Світло в хаті уже погасло і весь хутір поринув у густу темряву ночі.

На річці бухикнуло весло і злякано пискнув кулик.

Чому стоїш без руху ти, коли весь світ співає?

Уже сонце скотилось до заходу, уже степова трава лисніла червоним одлиском.

 Біля нас шелестять ясени, а під ногами сонце смикає за поводи тіні.

Перед Водохрещем господарі й парубки прорубували на річці ополонку, випилювали з льоду великий хрест, ставили його над водою і обливали буряковим квасом.

В давніх літописах наших єсть одно оповідання, що зворушує у серці найсвятіші почуття (М. Вороний).

Землю, що крила дала мені, довічно буду любить (Ю. Петренко).

Я хочу, хочу в це повірити, що світ стоїть на доброті (А. Малишко).

 В небі ластівка мріє далека, що на крилах весну принесла (В. Сосюра).

Дунув вітер понад ставом і сліду не стало (Т. Шевченко).

У кожного чоло життя і жаль пориви і в оці кожного горить любові жар (І. Франко).

Місяць зійшов над морем і скелі ближчими стали (М. Коцюбинський).

В очереті кахкала дика качка і сплескувала велика риба (Ю. Мушкетик).

Коли мандрівник повернувся додому, ступив за ворота, зійшов на поріг, всі радощі світу вляглися до ніг.

І мовчала струнка дорога, що, здавалося, в небо вела.

 Тільки той ненависті не знає, хто цілий вік нікого не любив.

Там, де ти колись ішла, тиха стежка зацвіла вечоровою матіолою, житом-долею світанковою.

з’ясувальне

означальне

 обставинне

А: «П!»   

«П», – а.   

«П, – а. –П».   

«П, – а. –П?»     

Погасли хвилі гори хмари і над землею в’ються чари…(Олександр Олесь).

 Вже листопад підкрався з-за дубів і гай знімає золоту перуку (Л. Костенко).

А злива так само почала відходити як і надійшла. (М. Стельмах).

А вечір палить вікна незнайомі а синя хмара жаром пройнялась (М. Рильський).