Звертання, вставні слова

Поклін тобі моя зів’яла квітко.

На Ласочка мила це ти спіймала.

Діду чом дятел шишки їсть?

Йдіть собі чорні вітри у вічність.

Не тривожся зовсім моя, пташино.

Мене, ти, дубе отінив, як хмара.

Ні, не бійся, Тоню, гроза вже минає 

А ти голубе, співай на калині.

Видно, борсук знав, що достигли плоди яблунь і кислиць.

В калині, кажуть, материна любов і мудрість.

Грек знову міг зустрітися з тобою, що він тепер, до речі, і зробив.

Отже, лелека переламав крило, а тому й не зумів одлетіти до вирію.

Ніколи, звичайно ж не було на цьому військовому судні закоханої пари.

Аж тоді Климко зрозумів, що цей солдат очевидно боїться партизанів.

А капітан, виявляється, не тільки останнім покидає палубу корабля, він останнім покидає й домівку.

Тільки на жаль, качка, вже почала старіти.

У променях вечірнього сонця сніг здається рожевим.

Здається ми з вами десь зустрічалися.

Здається вічністю буття маленька мить.

І вечір осінній здається ще теплим.

на початку

в кінці

всередині

завжди

Учора син прийшов з-під Берестечка.

Молюся нашій Пресвятій Покрові.

Чумак іде та й голову хилить.

Сину мій Тимоше то ж був не наказ.

Ой ти, дівчино, з горіха зерня, чом твоє серденько – колюча терня.

Привітай же, моя ненько моя Україно, моїх діток нерозумних.

А Федько, справді, щось надзвичайне виробляв на річці.

Розкажи ж тепер, друже, Степане, про свою недолю.

А я, правду кажучи, люблю поміркувати з ким-небудь у парі.

А там, дивись, яєчко знайшов у гнізді – теж моє.

Чи, може, в цьому якраз і є сила людини, без цього не знала б вона нічого? 

Гей, джуро, глянь! Та їх там ціла сотня!

Та ще ,можливо, буде дощ .

Я, мабуть, в цю річку заверну.

Осіння тиша може чарувати.

 Тебе б я слухала довіку, куме, мій!

Ми з батьком тут бувало рибалили.

Тут не раз мені сумно бувало.

Ой не світи місяченьку нікому.

І знову все стихло здавалося навіки.

на початку

в кінці

всередині

завжди