Контрольна робота " Звертання. Вставні слова (речення)"

Звертання — це слово, яке виражає ставлення мовця до висловленого ним повідомлення.

Звертання — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін. 

Звертання — це слово, що називає особу або предмет, до

якого звертаються з мовленням.

Звертання — слово або сполучення слів, речення, що містить у собі додаткове повідомлення.

Ти зійди на гору, брате, і поглянь на схід: стали світлі наші хати і просторий світ

О ліро пушкінська, на світ увесь брини про зорі щастя

Ми зберегли тебе, вкраїнська мово, щоб лютий ворог не поранив

Добридень, тату мій і далі неосяжні, прийміть любов мою й тепло пісень моїх

До тебе, Україно, наша бездольная мати струна моя перша озветься

Пригадайте, мамо, те прощання край воріт, де сяяла роса 

Микито, знов мою пораду ти забув і судиш про князів

До тебе, мій дорогий юний друже, приходять усе нові та нові книжки, які відкривають безмежні обрії знань 

впевненість або невпевненість

емоції мовця;

порядок викладу думок та зв'язок їх між собою;

джерело повідомлення.

Густий, соковитий, запашний бур’ян з-під ніг слався, мені здавалося, до самого обрію

Оце (одного разу було свято й погода) сиділа стара Кармелиха коло своєї хати на призьбі, дивилася у поле на шлях

Почуття підлого переляку і жадоби жити (за всяку ціну жити!) змагалося з почуттям честі, з почуттям самозбереження, важливішого, ніж збереження фізичне

Чи тільки терни на шляху знайду, чи стріну, може, де і квіт барвистий 

Безумовно, ти хоч не феномен, але спритний чоловік

Мені тепер відкрилося, нарешті, що людина створена для любові, для кохання, для зачарованості й захопленості

Живу, як знаєте, я на хуторі, якраз на узліссі 

Увечері, справді, пішов дощ 

О поле, й дорога, і річка, й узлісся зелене! Ви в серці у мене

О незвичайна, чародійна мово, Хоч пронеслася молодість громово, Твій звук у мене в серці не затих

В О Львове батьку мій камінний, знаю, Як мучила тебе страшна жада в бою, коли напасницька орда Топтала й роздирала Русь безкраю

За все тобі спасибі, низький уклін о земле, наш уклін! 

Розцвітай, ти веснонько, красна, духом творчості все онови. 

Благословенні, ви, сліди, не змиті вічності дощами мандрівника Сковороди.

Розвійтеся з вітром, листочки, зів'ялі розвійтесь як тихе зітхання! 

Україно! Ти, моя молитво! 

Його репліки і пропозиції були якраз до речі.

Нарешті рушив пароплав, покірний волі капітана.

Певно руїну та буря зробила?

Диво дивнеє на світі з тим серцем буває!

Вони встали й пішли – обоє чомусь засмучені – і вже до самої домівки мовчали.

 На щастя, підходив Андрій.

Після цього він спинився на двох парах, які, за його словами, були прикладом і для вчителів, і для учнів з усіх поглядів.

Кажуть, сніг на полі – хліб у коморі.

Улас Самчук вважав, що література покликана, по-перше, відображати життя, по-друге, нести в собі моральну істину, тобто бути повчальною.

Хвала Богові, я вільна тепер.

Боже, яка моя мама красива – як на іконі Марія.

Не сходить сонце в Україні, напевне, й місяця нема.

Не раз бувало гірко нене.

Пан здавалося був ладен з’їсти Миколу очима.

От бувало слухаю на відстані.

Працювать працювать безумовно!

Повітря здається п’янким і прозорим.

На диво коло цього питання він найбільше морочився.

Та ніч була на диво схожа.

Він казав що не може мати ніякої насолоди від життя коли знає що поруч безправні забиті.

Сонце піднялось і стало зовсім видно.

У таку негоду човен може перекинутися.

нак цей видно має добре серце що проти зла й неволі аж горить.

Не знаю певно та чомусь мені здається що кінець трудам мандрівним і саме тут у цій гарній стороні є та земля що батько заповів нам її знайти.

Теплий кожух, тільки шкода не на мене шитий.

Він дивився вбік і, здавалося, нічого не бачив, а можливо, не хотів бачити.

Либонь запізно зрозумів я, що слово треба берегти.

Весна мабуть блукає вже десь поряд, дзвенить бурульками, співає синицею.

Ясні зорі, тихі води – то земля твоя мій сину.

Біла хато писанко яскрава! Хто тебе таку намалював?

Україно молюся за мову, за божественну мову твою, і за вроду твою калинову, від якої добрішим стаю.

Стара, похила батьківська хатино, завжди для тебе я – мала дитина.

РОЗПОВІДНЕ

ПИТАЛЬНЕ

СПОНУКАЛЬНЕ

НЕОКЛИЧНЕ

ОКЛИЧНЕ

ПРОСТЕ 

СКЛАДНЕ

НЕПОШИРЕНЕ

ПОШИРЕНЕ 

ПОВНЕ 

НЕПОВНЕ

ДВОСКЛАДНЕ 

ОДНОСКЛАДНЕ

ПРИСУДКОВЕ

УСКЛАДНЕНЕ