Контрольна тестова робота . Речення з відокремленими членами

А. Сонячний весняний день кличе мене до лісу.

Б. Вітрами заколисані верби дивляться у воду.

В.Веселооке сонце сипле на землю теплі промені.

Г. Повітря напоєне пахощами весни бентежить душу.  

А. Квітка пролісок занесена до Червоної книги.

Б. Я донька весни радію сонцю теплу.

В. Люблю весну пору цвітіння й росту.

Г. Співаю гімн весні перлині сонцесяйній. 

А. Дуб простягши руки-віти до сонця просив дощу.

Б. Цвіт вишні падаючи на землю укривав її білосніжним килимом.

В. Сонце посміхаючись зігрівало землю весняним теплом.

Г. Берізки зачаровані весною притихли мріючи. 

А. Усі дерева, окрім крислатого дуба, одягли зелені шати.

Б. До весняного розмаїття квітів, усі давно звикли за винятком молодої берізки.

В. Весна, навіть, уві сні мріяла про сонячне тепло.

Г. Пташиний спів зокрема соловейка, звеселяв гаї. 

А. Гарно в небі, а таки вдома, на землі, краще.

   Б. І славно пахнуть матіоли там, за калиновим кущем.

 В. Ранньої осені, на початку вересня, Сейм вабить своєю красою.

   Г. Прилетів до нас здалека чорногуз, або лелека.

А. Речення розповідне, неокличне, складне, двоскладне, повне, ускладнене відокремленим додатком.

Б. Речення розповідне, неокличне, просте, двоскладне, поширене, повне, ускладнене відокремленою обставиною та однорідними присудками.

В. Речення розповідне, неокличне, просте, односкладне, поширене, повне, ускладнене відокремленою обставиною.

Г. Речення розповідне, неокличне, просте, двоскладне, поширене, повне, неускладнене

А. Побачивши ніжну сон-траву, вона мені сподобалася.

Б. Вдихаючи аромати весняних квітів, відчуваю радість.

В. Весна, глянувши блакитними очима пролісків, покликала до себе.

Г. Зеленкувато-блакитний розмай весни, переливаючись на сонці, сяяв різнобарв’ям. 

А. Весняний ранок, напоєний благодатною свіжістю, творив дива.

Б. Безмежна широчінь неба, осяяна сонцем, зачарувала мене

В. Синьоокий пролісок, затамувавши подих, задивився в небесну височінь.

Г. Ніжне повітря, скупане в росяних світанках, бриніло музикою весни.  

Прославши скатерті при обелісках, солдатів поминають вдови

Забувши сміх і жарти, ми слухали, схилившись на парти

Під’їжджаючи до хати, разом з Катериною Карпо хвилювався

Не піймавши на крадіжці, не кажи, що злодій

Тут мені, як і птиці, все знайоме у ріднім краю

Дивлячись на людей, усміхався батько, великий добрий чоловік

Жайвір сіє проміння, як умілий сіяч, з-під крила. 

Люд без мови — то глина безлика, без’язика отара овець

Брат став упівголоса згадувати якогось льотчика,  певне близько­го,  йому

Вечірня зірка, далека невідома красуня, алмазно світить з неба на подвір’я

А деякі пташата  перелітають море ,влаштувавшись верхи, на журавлях

Данило налягає на двері плечем і вони, гучно за­рипівши відчиняються 

Я так люблю тебе, мій краю, красу твоїх степів і гір

По всім світі пронесу нашу гордість і красу – рідну мову

На світі все знайдеш, крім рідної матері. 

Ночували гайдамаки в діброві, на припоні пасли коні, сідлані, готові

 Перед очима ще жили картини навіяні піснею.

Співа трава ніким ще не зім'ята, і вабить таємницями.

Ткану зорями теплу хустину, ніч на тихе село одягла. 

Обабіч стежки мерехтить самоцвітами вмита росою трава.

 Степ у цю пору весь, залитий сонцем і огорнутий думками.

Зачаровані подорожні сиділи й мовчали.     

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.  

 В імлистій далині осяяні срібним промінням місячним стояли широкі лани золотого жита та пшениці. 

 А он старе Монастирище колись козацькеє село.

Вечір сивий дідуган люльку викурить а з діброви на курган місяць викотить.

Промоклий до нитки з забрьоханими чобітьми втомлений і змарнілий він переступив поріг рідної хати.

Мандрівник вічний невблаганний час іде вперед.

Метелик малий найтихіший літак цього світу волає до нас але ми до нього глухі.

Лаврін як менший син  мав право зостатися в батьковій хаті.

Неначе зачарований велетень, стояв ліс опушений увесь білим інеєм.

Хлопчик намагався відігріти задубілі на морозі руки.

Я люблю сад пронизаний наскрізь ранковим сонячним сяйвом.

Сюди переселяються птахи зігнані із сінокісних угідь і дрібні тварини.

Був сонячний день сповнений невгамовного пташиного щебетання.

Не зрозумівши дівчинка запитала ще раз.    

Старі верби стоять похнюпившись.

Я радіючи дивлюсь на сади в цвіту.   

Умившись дядько одягав чисту сорочку й сідав до столу.

Біля багаття обнявшись сиділи друзі

Чистенький чепурненький він зовсім не мав нахилу до Федькових забав.

Лагідно світить сонце голубіє небо стоять у барвистих шатах дерева.

У яснім покрові в короні зір виходить ніч.

Стрункі білі берізки соромливо ховалися за дубами.

Десь далеко мабуть під Черніговом глухо гули  гармати.

Дні летять повні сонця й музики.

Мені дитино мила дорожча воля ніж зерно твоє!  

Шарахнувся врізнобіч люд  розступаючись перед баскими кіньми.

За вікном згори було видно шуміло вирувало залите сонцем місто.

Нікого тут крім мене й господині.

За винятком баби Оришки, Чіпка нікого не любив.

Окрім посуду, трипільці виробляли фігурки матері-землі.

Ні птиць, ані людей, опріч ясної зірки.

Усі за винятком Марії, здивовано дивилися на мене.

Микола, замість панського лану, вийшов на своє поле.

1-в, 2-г, 3-б, 4- д

1-д, 2-а, 3-в, 4-г

1-а, 2-д, 3-г, 4-б

1-г, 2-а, 3-г, 4-в

1-а, 2-в, 3-г, 4-б

1-г, 2-б, 3-д, 4- а

1-б, 2-в, 3-г, 4- а

1-в, 2-б, 3-а, 4-д