Моніторинг

До пісні своєї сумної

На лірі вона приграє.

Росла в гаю конвалія

Під дубом високим,

Захищалась від негоди

Під віттям широким.

В тій пісні згадала і славу

Величну свою, красний світ,

Лукавих людей, і кохання...

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить.

До тебе, Україно, наша бездольная мати,

Струна моя перша озветься.

Усе знесла й перемогла

його любові сила.

Сніг з морозом поморозив

Всі на полі квіти…

І все-таки до тебе думка лине,

Мій занапащений, нещасний краю,

Розстаємось надовго ми з тобою!

Далеко линув думок легкий рій.

З'являлась ціла зграя красних мрій..

Веселкою моя надія грала..

Мій давній друже! Мушу я з тобою

Розстатися надовго

Я на вбогім сумнім перелозі

Буду сіять барвисті квітки.

...а як прийдеться згинуть за теє – дарма!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Жити хочу!

І, несучи вагу ту страшную,

Буду пісню веселу співать.

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

З тобою звикла я ділитися журбою,

Мій давній друже! мушу я з тобою

Розстатися надовго…

Жаль мені!

То ж при тобі, мій друже давній, вірний,

Пройшло життя дитячеє моє.

Вигострю, виточу зброю іскристу,

Скільки достане снаги мені й хисту!

Потім її почеплю при стіні

Іншим на втіху, на смуток мені.

Слово, чому ти не твердая криця,

Що серед бою так гостро іскриться?

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Вийшло сонце, засвітило

І хатинку звеселило.

Ох, розкрились троянди червоні,

наче рани палкі, восени,

так жалібно тремтять і палають!

Так у розлуці з тобою кохання моє

світить і смутить, буяє й життя не дає!

І зчорніють червоні троянди,

наче в ранах запечена кров…

В таку годину забудеш лихо!

Як же тут гарно, як же тут тихо!

Вітрець весняний тихенько дише,

Немов діток тих до сну колише.

Ніч обгорнула біленькі хати,

Немов маленьких діточок мати.

От моє кохання!

Коли дивлюсь глибоко в любі очі....

Від неї переймали сміх,

і жарти, і таночки,

її байки, немов квітки,

сплітали у віночки.

Все, все покинуть, до тебе полинуть,

Мій ти єдиний, мій зламаний квіте!

передають ставлення до зображуваного в реченні предмета, явища, обʼєкта;

відповідають на різні питання, що стосуються описуваного в реченні поняття

відповідають на одне й те саме питання, стосуються до одного й того самого слова в реченні;

конкретизують та описують мовця в ситуації спілкування, відтвореній у тому чи тому реченні;

будь-яким членом речення.

означенням;

головним членом речення;

)не є членом речення;

узагальнювальне;

обʼєднувальне;

спільне;

узагальнено-особове.

тире;

крапки з комою;

коми та тире; 

коми, крапки з комою.

У шість років Леся захопилася шиттям і вишиванням.

Леся підійшла до бюро й усміхнулася.

Леся й Михайло були близькими друзями з дитинства.

Думки дівчини витали далеко й високо.

Оля любить квіти ромашки та волошки.

Хочеш їсти калачі не сиди на печі.

Удалині і гори і степ і сиза далечінь.

Росяниста літня доріжка встеляє безмежжя доріг.

Пахло львівською кавою та пляцком.

То є Львів, мій колега.

Йшли блискучою бруківкою та насолоджувались красою Львова.

Люблю Львів, що бракує слів!

Світає, край неба палає.

Скоро має світати.

Люблю прокидатись щоранку.

Ходімо зустрічати світанок разом!

присудок.

підмет; 

означення;

додаток;

додаток;

підмет;

присудок;

означення.

означеннями;

підметами;

присудками;

обставинами;

додатками.

Оксанка співає, а Сергій танцює.

Щоб багато відпочивати, треба багато працювати.

Знайшовши скарби, ми розпочали пригоди.

Вчора був чудовий день.

Яблука і груші, сливи та банани лежали на столі

односкладні і двоскладні;

ускладнені і неускладнені;

повні і неповні.

поширені і непоширені;

повні і неповні;

ускладнені і неускладнені;

односкладні і двоскладні;

поширені і непоширені.

Будемо завтра співати нову пісню.

Я розпочав вивчати нову мову.

Ходи до мене!

Вчора цілий день бив байдики.

Тепло дихнула в лице пухка рілля, повна спокою і надії. Підмет – рілля.

Нарешті настав час відновлювати й будувати храми. Підмет – храми.

Вже на землю рушила весна, всі кутки заповнює собою. Підмет – кутки.

Я вигадаю нові літери та розділові знаки. Підмет – знаки.

Мої друзі поїхали до моря відпочити. Присудок – відпочити.

Дбаймо про чистоту свого мовлення! Присудок – дбаймо.

Любити — велике мистецтво й пожертва. Присудок – любити.

Завдання стежити дали невчасно. Присудок – стежити.

Його погляд спрямований до моря. Означення – його.

Її визнали найкращою піаністкою року. Означення – її.

Її запросили до Київської консерваторії. Означення – її.

Його ніхто сюди не запрошував. Означення – його.

Кущ здавалося і зимою зеленіє, бо коли танули сніги, то на світ пробивалося його цупке зелене листя, не змучене холодом, не скалічене морозом.

Багатьом здавалося що й увесь півострів зараз палає в пожежах, адже куди не глянь — звідусіль шугає вогонь, тріщить, гуде в деревах, жаркий, агресивний.

Широкі промені вдарялися об кам’яні плити, курилися золотим димом, від чого здавалося що все тут пливе, рухається, злітає в просторі.

Усе довколишнє здавалося їй перевитим піснями, веселими чи сумними, як буває пройнятий сяєвом сонця простір.

Уже придивилася до його очей і побачила: те, що здавалося байдужістю, насправді було мудрістю й глибоко захованим стражданням.

Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

«Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!»