Однорідні члени речення

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Парк прикрашають статуї, фонтани, альтанки.

Люблю твій малиновий усміх і святкову розкриленість барв.

Вітер у гаї нагинає лозу й тополю.

За лісом сходило сонце й розсіювало біле плетиво хмар.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить.

Шумить, і шепче, і тривожить зрадливий дощ.

Пахнуть вишні в моєму саду солодко, ніжно, тремтливо.

Справжні чудеса можна побачити уві сні або в казці.

Народилося літо з дощів і холодних снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Часом сниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

У принишклих полях і сивих луках ще лежить сніг.

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожирає тіні на землі.

Природа оберігає й застерігає людину від злих помислів.

То тут, то там на осонні прокльовуються пагінці картоплі, моркви, гарбузів, квасолі.

Серед долини зеленіють розкішні, густі та високі верби.

Гарячий липень бродить покосами і степнями, поскрипує возами й човнами.

Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій.

Село то гойдалося поміж ніччю і днем, то поринало в чорну імлу.

Дерева то гули грізно і тривожно, то шуміли тихо і приємно.

Я живу у світі любові до людей, до землі й до квітів.

Шаблі й набої, кайдани й пістолі хай гинуть у морі.

Вогонь й вода добре служать, та погано панують.

Оркестр шалів й погрожував, благав, журивсь і плакав.

Життя і кипить, і шумить, і завмирає під спів снігів.

Ясна смуга на воді все ширшає, більшає та довшає.

І враз затремтіло молоде листя, зашамотіло, струсило із себе дощ самоцвітів.

І вдень і вночі до мого дому, саду і джерела буде відчинено хвіртку для всіх добрих людей.

Обов'язковість, уважність, відповідальність - риси успішних людей.

Ховає час печаль і сум за грати.

Людина, птиця і бджода люблять погожу днину.

Боєць не сказав, а прокричав ці слова.