Однорідні члени речення.

І знов стелиться переді мною шлях через терни.

Шалений вітер хвилі гнав і розсівав туман руками.

Якась дужа хвиля прокочується по всьому тілі.

Велика хмара йде над селами.

Вирок поетові продиктувала не тільки особиста образа царя, скільки страх перед ним.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом обхопили Петрове серце.

Місячне сяйво пронизало ніжно-синяві мряки ночі.

І барвінком, і рутою, і рястом квітчає весна землю.

Місяць хилився все нижче, золотавився, тьмянішав.

Раділо сонце, ниви, і луки...

Нам тільки хліба сонця й волі.

Яблуні дихають, цвітом рясно, червоно, біло.

Вже сонце скотилось до темного бору і в теплім промінні купало ярі лани, веселую гору. (Леся Українка)

Одвічним, закуреним шляхом тихо посувається валка. (І .Нечуй - Левицький)

Сосни немов розступились і обгорнули кімнату. ( М.Коцюбинський)

У саду квітнуть квіти і не в'януть.

Нехай увійдуть у хату чистота й спокій.

Бо життя безупинно і невблаганно іде на мене, як хвиля на берег.

Здавалось, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає.

Не тільки власне, а і чуже. 

Так добре було б стати "нічим" — безгласним, непорушним спокоєм. 

Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. 

Я чую твердість і форму затоплених на дні чорної пітьми меблів і скрип помосту під їх вагою. 

Трепов солідний, розважний.

Пава ступає поважно, меланхолійно хитає задом і одстає.

 Люблю спостерігати за синичками та папугами.

 Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю...

У лісі росли сосни, ялини, дуби.

Над травою височіли безладно розкидані черешні, яблуні, груші.

Любить він такі ночі безвечірні, цю тишу і якусь таємничість у всій природі.

Мене весь час то палило, то морозило.

Зерно і камінь, суша і вода достойні буть зображені в картині.

Вже сонце скотилось до темного бору і в теплім промінні купало ярі лани, веселую гору. (Леся Українка)

Одвічним, закуреним шляхом тихо посувається валка. (І .Нечуй - Левицький)

Сосни немов розступились і обгорнули кімнату. ( М.Коцюбинський)

У саду квітнуть квіти і не в'януть.

З берега на берег можна добутися баржами або човнами (О. Гончар).

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок (Леся Українка).

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає (Л. Дмитерко).

члени речення, що завжди виражаються різними частинами мови;

члени речення, що відповідають на питання прислвника і виступають у реченні обставиною;

члени речення, що виконують однакову синтаксичну роль, стосуються одного й того самого члена речення і поєднуються сполучниковим, безсполучниковим (інтонаційним) чи змішаним зв’язком.

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Уже сонце скотилось до заходу уже степова трава лисніла червоним одлиском.

Собака стояв під грушею трусився лаяв і не зводив з Сашка здивованих очей.

Уночі несподівано знявся північний вітер небо скоро затяглося хмарами.