Однорідні члени речення

Між вуликами зеленіла трава синіли сині дзвіночки.

Поринули весняні води задзюрчали струмочки.

За городом срібною гладінню розлився ставок за ставком верби до води похилилися за вербами на пагорбі хати біліють.

Млосно духмяно дихає земля.

Гуляють хмари, сонце спить.

Тут і ягнята, і жінки,і дітки сидять у дощ під шкурами кибитки.

Сніг покрив кущі, замів дороги.

Моє щастя, і ніжність, і гнів я у пісні б хотів зберегти.

Собака стояв під грушею і не зводив з Сашка здивованих очей.

Ми маємо право на сум і любов.

В'ється стежка по долині і ховається в гаю.

Важкий човен помаленьку й мляво сунувся по воді.

Навколо тихо бринів золотий півсон передосіннього степу.

Життя, немов ріка, пливе в майбутнє, у завтрашнє, у безкрає.

Мавка йде до калини, швидко ламає на ній червоні китиці, звиває собі віночок.

Понад морями пролягають тіні журби й тривоги, спогадів і снів.

без сполучників

за допомогою сполучників

змішаним способом

Неначе човен в синім морі то виринав, то потопав.

Людина має бути не тільки здоровою, а й гарною.

За лісом широкі поля поволі й лагідно спускались вниз.

Радіють молодій обнові берези, клени, явори.

У хаті в Мелани було як у віночку: тіняво, зелено, чисто

Верби й верболози сіро-зеленим туманом котились по луці.

Від Батьківщини — і клич, і звага, і рання сила, й доля пізня...

Віє свіжістю лугу й ріки у вікно.

Від чабанів пахло і вітром, і сонцем, запашними травами, духмяним степовим зіллям.

Усе частіше то там, то тут чувся веселий сміх.

У густій мряці, білій як молоко, все пропадало: небо, гори, ліси, пастухи.

Справа і зліва віяло свіжістю і ароматом води.

Я живу, і творю, і борюсь для людей.

Батько хоч нічого не говорить, та все пильно на мене поглядає.

На хуторах і пасіках, по байраках і долинах ні на хвилину не затихав спів.

І сонце світить, і сніг куриться.

Серед долини зеленіють розкішні густі  та  високі верби.

Тужлива пісня зринає з сопілки  та  не розважає сумного серця.

А весілля в нашої донечки буде пишне людне  та  багате.

Верби понахилялися до мене  та  й шепочуть довгастими листочками

 розведене пастухами ще зранку.

що залишили недолугі туристи.

 перетворюючись на чорне попелище.

 і залишає по собі пустку.

Осінь ходить, яблука золотить.

По долині, по стежині біжить сонце.

З моря долітали і шум прибою, і крики чайок.

 Котиться Колобок, котиться, а назустріч йому Лисичка.