Однорідні члени речення. Звертання

Звертання— це слово або сполучення слів, яке називає особу чи предмет, до яких звертається мовець.

Звертання можуть бути непоширеними й поширеними.

Звертання у реченні виступає підметом

Під хатою заночуєм, сину мій Іване!

Плачте, діти козацькії, така ваша доля!

Брати мої, діти! Дайте мені порадоньку, що будем робити?

Возлюбленику муз і грацій, ждучи тебе, я тихо плачу і думу скорбную мою твоїй душі передаю.

Ой ви, сльози, дрібні сльози! Ви змиєте гори.

«Чого ти ходиш на могилу? — насилу мати говорила. — Чого ти плачеш ідучи, чому не спиш ти уночі, моя голубко сизокрила?»

Надворі, бач, наступає свято... Тяжко його, друже-брате, самому стрічати.

Боже милий! Як хочеться жити, і любити твою правду, і весь світ обняти!

Кохайтеся, чорнобриві, та не з москалями.

Ой повій, повій, вітре, через море та з Великого Лугу.

Зв,...

..., Зв.

..., Зв, ...

О люди! Люди небораки!

Нащо здалися вам царі?

Нащо здалися вам псарі?

Ви ж таки люди, не собаки!

О краю мій, тужу я за тобою!

Ой Морозе, Морозенку, ти славний козаче! За тобою, Морозенку, вся Вкраїна плаче.

Широкая, високая, калино моя не водою до схід сонця поливаная.

Ой Дніпре мій Дніпре, широкий, та дужий!

Зоре моя вечірняя, зійди над горою, поговорим тихесенько в неволі з тобою.

але недолюблюю холодні листопадові.

зі щебетанням птахів у нашому саду.

тоді так мріється про щось небуденне.

напоєні пахощами яблуневого цвіту.

хоча й червневі мають свої принади.

Усе, чим я щасливий і багатий, я мушу рідним словом оспівати.

Запалай, мій вогнику крилатий, полум’ям привітним і незлим.

Я люблю твоє майво зелене, і Донбас, і Каховку ясну.

На берегах Дніпра крутих, весь помережений садами, стоїть у сяйві днів нових наш рідний Київ перед нами.

«Роби добро, — мені казала мати, — і чисту совість не віддай за шмати!».

1-Б, 2-А, 3-В, 4-Г

1-В, 2-А, 3-Г, 4-Б

1-Г, 2-В, 3-А, 4-Б

1-Б, 2-В, 3-А, 4-Г

Січ дала видатних полководців славних державних діячів Наливайка Сагайдачного Хмельницького Сірка.

Шевченкові були підвладні всі жанри літератури поезія проза драматургія

Несуть пани осаули козацькую збрую литий панцир порубаний шаблю золотую (Т. Шевченко).

Козацтво було озброєне вогнепальною зброєю мушкетами пістолями рушницями (О. Апанович).        

Іван Богун Данило Нечай Максим Кривоніс ці підручні гетьмана були відомі всім (А. Кащенко).

 Ми усе купили на борщ і моркву, і капусту,і буряк, і картоплю.

 Я люблю шоколад і зефір, печиво й мармелад смаколики.

Ми вивчили розділові знаки кому, крапку, двокрапку, тире.

  Саджали навесні квіти, дерева, кущі.

Аж до обрію розкинулося золоте поле пшениці.

Тася часом з самого ранку забігала до неї й тягла її в ліс або в поле.

Усе море скрізь чорніло ніби пооране поле.

Я люблю тебе поле простір твій широчінь твої пахощі й цвіт

О дівчино моря звідки й куди лежить твій шлях? 

Люблю цю тишу мрійну вечорову коли виходить місяць у діброву.

Ой чого ти земле молодіти стала? 

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим

Не тривожся зовсім моя, пташино   

Мене, ти, дубе отінив, як хмара.

А ти голубе, співай на калині 

Ні, не бійся, Тоню, гроза вже минає

Ой не крийся природо не крийся що ти в лузі за літом у тузі.

Тебе я земле всю сходив до краю.

Нікому солодкі мої не дано пізнати до кінця істину.

Нехай гнеться лоза а ти дубе кріпись.

Дощику дощику перестань!

Луги луги пропахлі сіном прілим чи ви мене впізнали земляка?

Одягніть вишиванку моя доне і сину щоб красою зігріти нашу рідну країну.

Візьміть мене гаї поля озера ріки!

Вельмишановно Світлано Павлівне!

Друже Богдане!

Глибокоповажний пане президенте!

Добродію Максименко!

Лози, кручі, ліс все блищить і сяє на сонці.

Нашого двору не минали народні обряди колядування, посипання, запросини на весілля.

Мати в руках несе цибулю, кріп, петрушки пучечок.

Любов, надія, віра ці якості вкупі складають людяність. 

Данило сідає на поріжку розв’язує ганчір’я і по черзі розпинає в руках подрані сорочки, штани, піджаки, кофти.

Тихі, ніжні зорі спадали з неба.

Яка це добра і світла година, коли село їде на Великдень до церкви!

Особливо втішає його ясний, сонячний день. 

У темряві, густій, тяжкій і рівній, прокинувсь я.

Острів схожий на гігантський старезний вітрильник.

Настали довгі нудні холодні дні.

Над долинами стоїть сизий легкий туман.

Понеси мене на крилах радосте моя (В.Симоненко).

Не сумуй вербо моя похила що багряним листям одшуміла осені пора (Д.Луценко)

Рідна мово без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок (П.Перебийніс).

 Старі дуби спасибі вам за осінь (Л.Костенко).

Не хилися, явороньку, ти ще зелененький.

Держись, Хома, іде зима.

Язиче язиче, лихо тебе кличе.

Одійдіте, недруги лукаві!

А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.

Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?

Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.

Дзвени моя пісне крилата у вітрах світової весни.