Однорідні члени речення. Звертання. Вставні слова

Із сивої давнини існували на землі чотири доброчесності а саме мудрість правосуддя стійкість вірність.

Є місцевості веселі радісні є похмурі тривожні й недобрі місця.

Летиш і милуєшся всім і сріблястою нехворощю і ворохами золотими на токах.

Скрізь на вершечку стрілецької гори на пагорбах і видолинках панувала тиша.

Земля і місяць вишні і тополі і тиша в тиші і тумани в полі усе в чеканні.

Тут усе: і повітря, і тиша, і дерева – сповнене якоїсь загадкової сили.

Учитель – це три світи: теперішній, минулий і майбутній.

Море й озеро, синій берег і широкий степ – усе залите гарячим маревом.

На все осінь щедра: на кавуни, і на дощі, і на холодні роси.

У наших ріках водяться різні породи риб: а саме щука, лин, лящ, сом.

Ти моє диво, ти мій сон наяву, тобою живу і дихаю тобою.

Доле моя все ще буде в нас: прийде день, прийде час…

Гей ви Стожари мені насняться ваші чари.

Повертайся живим, повертайся солдате я благаю.

Війнами втомлена, та ніким не зломлена, розквітай земле!

1

2

3

4

Мандрує писанка по мисочках із цибулиним золотим узваром, з настоями на травах і корі ,на веснянім і на осіннім зіллі...

Мандрує писанка по мисочках із цибулиним, золотим узваром ,з настоями на травах і корі, на веснянім і на осіннім зіллі...

Мандрує писанка по мисочках із цибулиним золотим узваром з настоями: на травах, і корі ,на веснянім, і на осіннім зіллі...

Мандрує писанка по мисочках із цибулиним золотим узваром з настоями на травах і корі ,на веснянім і на осіннім зіллі...

1

2

3

4

Пам’ятатиму тебе красо моя де б я не був такою чистою.

Продовжуй юначе справу батьків своїх, ідею дідів і прадідів.

О земле ти велична годувальниця!

Чи під силу мені не згадувати батьківський поріг мамо?

Уклін вам захисники Вітчизни від кожного українського серця. 

Україно ти для мене диво…

Як тебе не любити Києве мій!

Являйся зіронько мені! Хоч в сні!

Чом ти не прийшов, як місяць зійшов ?

Ой не світить місяченько не світить нікому. 

З неба як розтоплене золото ллється на землю блискучий світ сонця.

Сталося все що мусило статись.

Небо над дорогою синій кришталь

От вони ці горожани!

Мистецтво найкращий педагог.

Вірний приятель найбільший скарб

То кремень а не чоловік

 Хліб усьому голова.

Відправляючи сина на фронт молила Бога лиш про те щоб повернувся.

Над річкою пропливає відмитий джерельною водою день і марить собі далі за ліс.

Той вітрячок подарований дідом у веселковий час дитинства ще й досі зі мною.

Раз добром нагріте серце вік не прохолоне!

А ще читайте книги любі друзі в них мудрість людська.

Як не любити вас літні ночі за лагідне тепло і спокій?

Веселі вітри співають свою пісню безмежному морю.

Дзвени моя пісне крилата у вітрах світової весни.

Ти, напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти, напевно, знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Ти напевно знаєш, що у ніч перед Різдвом трапляється щось таємниче.

Кімната за його свідченням була просторою й світлою.

У таких болях ішли дні місяці і нарешті роки

Маю я святе синівське право з матір’ю побуть на самоті

Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий 

 які змусили все живе зачаїтися.

 і ринула стоголоса злива.

і зависли над молодими садами.

пішов густий літній дощ.

Знов стелиться переді мною шлях через терни, байраки, дике поле.

Легка, біла, прозора постать, що з обличчя нагадує Мавку, з'являється з-за берези і схиляється над Лукашем.

Над селами, над нивами, лугами та долинами велика хмара йшла.

Гнів і жаль, огонь і холод, несамовита радість і гірка туга разом охопили Петрове серце.

Ви чули,як шумлять бори у вересневі вечори?

Сонце так світить ласкаво,що аж каміння сміється.

Де плачуть,там немає вже краси.

Сонце вже нахабно і яскраво залазило у вікно, а в його променях купалася дівчина в золотій короні.

Вечірня роса, зробивши траву зеленішою, сама скидалася на великі смарагди в кілька каратів.

Коли виходили з готелю, сонце вже танцювало на небі ламбаду.

 Життя зриває дні мої, неначе вітер зриває листя.

 Сонце пекло так, що й уночі степ пашів.

 Перед очима замигтіли великі зорі, що займалися в небі.

 От і прощай, літо, бо зима одразу впала на голову.

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами

щоб сховатися від пекучого сонця.

[Якби...], (...).

(Якби...), (то...).

(Якби...), [...].

[...], (якби...).

іменника

дієслова

прикметника

прислівника

Завжди перед головною.

Завжди всередині головної.

Завжди після головної.

Може стояти перед, після і в середині головної.

Коли

Тому що

Але

Якби