Односкладне речення. Неповне речення

Краю не було цій ночі.

Постою край галяви, подивлюся на квіти і трави.

Довженків світ… Краса. Людина. Творчість.

Шануй учителя, як свого родителя.

За один раз не зітнеш дерева враз.

По роботі пізнати майстра.

Нічого не хочу про цей випадок чути.

Не лінися рано вставати та змолоду більше знати!

Стою у колі мрій і спогадів, мов дерево в осіннім листі.

Отак мені доведеться свято зустрічати.

Не силою роби, а розумом.

У нас проханих не люблять.

 У сусіда розуму не позичиш.

Весною в селі встають рано.

За правду, браття, єднаймося щиро.

Без труда нема плода.

Сад любові, крила злетів, дружби зоряні мости.

За рідний край і життя віддай.

Для мене без тебе і життя нема.

Люблю рядки правдиві і відкриті.

Кругом поставили своїх.

Зачекайте кілька хвилин.

Чесне діло роби сміло!

У мене немає часу

Красива ніч, велика ніч, як марево сторіч.

Для сонячного проміння кордонів нема, нема держав.

Батьківщино, здалека пошли нам терпіння й відваги.

Губами говори, а руками роби.

Десь недалеко звуки автомобіля.

Срібна тонка павутина бабиного літа.

Степові стежини вдалині.

У степу безмежжя трав і струнна музика вітру.

Люблю, коли хвилі юрбою шумують, ламаючи лід.

Приходив обвіяний духом полів, свіжий, як дика квітка.

Була чудова майова ніч.

І верховіттям тонкії тополі кивають стиха, шепотять поволі.

Холодний вітер, пливе рікою останній лист.

Лагідно й тихо було, солодом серпня привілля п’янило

Гуркіт машин, і терпко, і солодко пахне полин.

Снігами засипаний гай, і річка закута льодами.

Люблю дітей, коли вони ідуть уперше до школи восени.

Хто робить кревно, той ходить певно

Почулось, неначе десь коні крізь вітер озвалися з темряви.

Мого життя не вистачить мені для справ, що їх у задумах лелію.

Аби зійти до верховин мети, знайти опору у собі самому.

У споконвічній зміні поколінь віримо, що ми не є останні.

Добре йти з думками наодинці у краю, де молодість пройшла.

Зупинюсь у вечоровій тиші, вслухаюсь, як дихає земля.