Односкладні речення

Ліс стояв розхристаний, спустошений і дикий.

 Митець щоразу все мусить відкривати заново.

 Так, я буду крізь сльози сміятись… 

Золоточубий жовтень прийшов позолотити дерева.

Нафта — це кров землі і наша перемога.

Тут задзвенів схвильований і гнівний голос Кобзаря і всіма барвами ма­льовничої України заграла палітра Шевченка-живописця.

 Рідна мова — найдорожчий скарб народу.

З товщі літ випростовує силу народ, кущ калини в піснях піднімається вгору.

Гуляти не ціпом махати...

Ти виняток, ти унікум, ти не від світу сього!

Рідна мова не степ, не хата, а народу мого душа.

Моє серце не стальне.

підмета

присудка

додатка

означення

обставини

Од переляку на його лобі виступив холодний піт.

Бурлаки завернули в яр на відпочинок.

Палаюче сонце висить над степом.

Кулі прошивали повітря щоразу густіше.

І захлиналась наша переправа шаленим шквалом полум'я й води (Л.Костенко)

Хто топиться, той за соломинку вхопиться (Нар.творчість)

Любить свій край - це для народу жити, боротися за юне, за нове (В.Сосюра)

Меланка з Гафійкою теж заробляли (М.Коцюбинський)

1, 2, 3, 5, 7, 9

1, 2, 5, 6, 7, 8

2, 4, 5, 6, 8, 9

1, 3, 5, 6, 7, 8

Бери мене в свої блаженні сни. 

Добрій пораді ціни немає.

За добро віддячують добром, а не злом. 

Степ і ніч.

Cлався, наша Україно.

 Дерев’яну підлогу тут, видно, часто поливали холодною водою.

Вітер. Осінь глибока.

Не вчи орла літати.

А моє Полісся не любить не можна.

 Вже не журно мені.

Вклоняюсь кожному ліску з любов’ю й відданістю сина. 

 Над обрієм сонце звелося.

За що, не знаю, називають хатину в гаї тихим раєм.

Надворі вже зовсім смеркло.

Спека. Тиша. Спокій.

Я те містечко пішки обходив.

Мало прожити життя – треба життя зрозуміти.

Потемніло, завітрило, закрутила курява.

Не хвались, ідучи на торг, а хвались, ідучи з торгу.

Тепло мені і спокійно.

Для добрих друзів відчиняю дім і маю серця щиру насолоду.

Війна. Фронти. Вогню й металу шквал.

Люблю я ключі журавлині, копитами вибитий шлях, сади на моїй Україні і зорі в її небесах.

Удосвіта встанеш - більше діла зробиш.

безособове

узагальнено-особове

неозначено-особове

означено-особове

неозначено-особове

безособове

узагальнено-особове

означено-особове

означено-особове

неозначено-особове

називне

безособове

Прийшла весна.

Хтось із них хоче танцювати.

Вона прийшла працювати.

Брат із сестрою радіють зимі.

підмет

присудок

додаток

означення

Жінка з немовлям переходить дорогу навпроти крамниці.

Василь з Іваном рано-вранці поїхали на косовицю.

Вишня й абрикос зацвітає в квітні.

Ідуть Остап і Соломія широким степом долі шукати.

Життя гортає сторінки, годинник свариться роками на стіні.

 Незнайко на печі лежить, а знайко по дорозі біжить 

Україна — це тихі води і ясні зорі, зелені сади, білі хати, лани золотої пшениці, медовії та молочнії ріки.

Ми нічого спинити не в силі.

Сідати за стайню збирається сонце.

Намотати на вус - означає добре запам'ятати.

Іти мені додому неблизький світ.

У містах земля одягнена в камінь і залізо.

Гомоніти з великим начальством було для мене втіхою.

У справедливих армій доля завжди прекрасна.

На гіллі рясному цвіт немов сніжинки.

Наше життя - бурхливий океан.

Роки життя не владні над тобою.

Стрижку наголо в нас називають солдатською.

Клен напроти кидав тінь на грядки.

У тихім сквері серед віт мармурова Венера.

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.

У синіх відрах листя лопушине.

За вікном жоржини й чорнобривці.