Односкладні речення, 8кл.

Мріють крилами з туману лебеді рожеві,

Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. (В.Симоненко)

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу. (Л.Костенко)

Такої дивної отрути

я ще ніколи не пила. (Л.Костенко)

Людині бійся душу ошукать,

бо в цьому схибиш — то уже навіки. (л.Костенко)

Коли я буду навіть сивою,

і життя моє піде мрякою... (Л.Костенко)

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни! (Л.Костенко)

Як пощастило дівчині в сімнадцять,

в сімнадцять гарних, неповторних літ! (Л.Костенко)

Душа складала свій тяжкий екзамен. (Л.Костенко)

Ти не дивись, що дівчинка сумна ця.

Вона ридає, але все як слід. (Л.Костенко)

Завмерти, слухати, не дихать,

Зненацька думку перервать. (Л.Костенко)

Зорі й трави, мрево світанкове,

Магія коханого лиця. (В.Симоненко)

Спини мене отямся і отям...

спини мене спини і схамени (Л.Костенко)

Життя іде і все без коректур.

І час летить, не стишує галопу. (Л.Костенко)

І миті жодної не можна повернути,

щоб заново, по-іншому прожить. (В.Симоненко)

Бери мене в свої блаженні сни.

Лиш не зроби слухняною рабою,

не ошукай і крил не обітни! (Л.Костенко)

Вечірнє сонце, дякую за день!

Вечірнє сонце, дякую за втому. (Л.Костенко)

Сьогодні сніг іти вже поривавсь.

Сьогодні осінь похлинулась димом. (Л.Костенко)

Топтали бузковий верес,

трусили на голови хвощ. (Л.Костенко)

Сосновий ліс перебирає струни

Над берегами вічної ріки… (Л.Костенко)

Не докорю ніколи і нікому,

Хіба на себе інколи позлюсь.. (В.Симоненко)

І буду знов у вікна заглядати,

Брехати, що не холодно мені... (В.Симоненко)

Повільно йшли мовчазні до перону,

Пожитки бідні склавши до валіз. (В.Симоненко)

Дзвенять німою тугою ліси,

Коли їх ніч тремтлива обнімає

І від очей у ревності ховає

Принади їх первісної краси. (В.Симоненко)

Іди собі щаслива,

Мрій і смійся, думай і мовчи,

Посміхайся вітрові грайливо,

Травам ім’я милого шепчи. (В.Симоненко)

Мерехтять у тумані огні,

Впали роси на заспані трави… (В.Симоненко)

...Не мені замріяність несеш.

Ніжна й добра, щедра і шалена,

Іншому в обійми упадеш. (В.Симоненко)

Україно, п’ю твої зіниці,

Голубі й тривожні, ніби рань. (В.Симоненко)

Топтали бузковий верес,

Трусили на голови хвощ. (Л.Костенко)

Пронеслись, прогуркотіли, врізалися в небо (В.Симоненко)

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань. (В.Симоненко)

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів. (В.Симоненко)

Вслухайтесь, земле і небо,

У рокіт страждань моїх.. (В.Симоненко)

Ради тебе перли в душі сію,

Ради тебе мислю і творю ... (В.Симоненко)

Стануть над тобою, листям затріпочуть,

Тугою прощання душу залоскочуть. (В.Симоненко)

У хмельні смеркання мавки чорноброві

Ждатимуть твоєї ніжності й любові. (В.Симоненко)

Гей, нові Колумби й Магеллани,

Напнемо вітрила наших мрій. (В.Симоненко)

Історії ж бо пишуть на столі... (Л.Костенко)

І не знецінюйте коштовне,

Не загубіться у юрбі. (Л.Костенко)

Долі самі набивались мені.

І тільки одна відвернулась. (Л.Костенко)

Нам треба жити кожним днем,

Не ждать омріяної дати. (Л.Костенко)