Складне речення з різними видами зв'язку.Безсполучникове складне речення

Усе зраділо, стрічаючи день; і день зрадів, розцвітаючи, ясний , теплий, погожий (П.Мирний).

І сходило сонце, і місяць вставав, і гуси кричали на фоні заграв (Л.Костенко).

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т.Шевченко).

На панщині пшеницю жала,втомилася ; не спочивать пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать (Т.Шевченко).

Для нас тоді був цілий світ, як вимріяна казка.

Займаю саме те місце, яке мені визначила доля, й не прагну кращого.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Розкажи, як за горою сонечко сідає.

як? де? куди? звідки?

який? котрий?

не можуть бути

можуть бути

як? де? куди? звідки?

який? котрий?

можна

не можна

Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

Здається чую лопають каштани жовто-зелену викидають брось.

Править хтось малим човенцем в'ється стежечка злотиста.

Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

На подвір'ї, в саду, на городі - усе тяглося до сонця і раділо йому.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули.

Дощ упав на жито будем краще жити.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Самотність як обірвана струна вона ніколи не буває в парі.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

Малі озера блискають незлісно колише хмара втомлені громи.

У душі хлопець непокоївся весна видалася засушливою.

Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: у синьому океані біля його хати повз грушу пропливали білі айсберги (М. Вінграновський).

Глибоке зоряне небо; місяць-князь високо стоїть на ясній оболоні й блідне перед наступаючим ранком; східний край неба вже побілів і пройнявся рожевим серпанком (М. Старицький).

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині (В. Сосюра).

Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав (П. Тичина).

З тихим плескотом на берег рине хвилечка перлиста править хтось малим човенцем (Леся Українка).

Защебетав соловейко пішла луна гаєм. (Т. Шевченко)

В час гарячий полудневий виглядаю у віконце ясне море ясні хмарки ясне небо ясне сонце. (Леся Українка)

Шумить Дніпро чорніють кручі в граніт холодний б'є прибій (В. Сосюра).

Сонце й повітря лоскочуть щоки, а зелень ялинкових гілок виглядає з-під снігу так свіжо, що, здається, надворі стоїть весна, одягнена в білі шати (М. Коцюбинський).

На все впливає мови чистота: зір глибшає і кращають уста, стає точнішим слух (Д. Павличко).

Сон літньої ночі колись мені снився, коротка та літня нічка була, і сон був короткий, — він хутко змінився і зник, як на сході зоря розцвіла (Леся Українка).

Мати вірила: земля усе знає, що думає чоловік, вона може гніватись і бути доброю (М. Стельмах).

послідовний;

сурядний;

підрядний;

безсполучниковий;

доповнювальний.

І видно аж-аж ген до того ліска, куди око дістає дорогою вози потяглися… (Остап Вишня).

Де на круті й високі хвилі ударять звечора дощі, там ходять хмари посивілі і глоду хмуряться кущі (А. Малишко).

Весняне сонце ще не було пекучим воно лише приємно пригрівало живим теплом, і степ дихав вільготно (О. Гончар).

Над вечір хуга втихла, хмари на заході почервоніли сніг стужавів і гостро заблищав, а повітря стало таким прозорим що було далеко видно голі дерева понад шляхом (Г. Тютюнник).

А коли Ярина опинилася на вокзалі, її знову охопив переляк: до кого ж пхати – до брата,чи до сестри, чи до тих дрімливих беріз, що погойдують оберемки сонця? (М. Стельмах).

Довго ще говорили обоє, обмірковуючи прочитане, то знову вони замовкали з приводу якоїсь думки, що випадково надходила одному чи другому до голови (І. Сенченко).

А я додам любити можна поезію в добу ракет, бо, дивна річ, людина кожна якоюсь мірою поет (М.Рильський).

Книги – морська глибина: хто в них пірне аж до дна, той, хоч і труду мав досить, дивнії перли виносить (І.Франко).

три

чотири

п'ять

шість

сурядним і підрядним зв'язком

сурядним і безсполучниковим зв'язком

підрядним і безсполучниковим зв'язком

сурядним, підрядним і безсполучниковим зв'язком

Чому так слізно сонце світить, криється у млах?

Чом туга так мене зв'ялила, додолу смуток гне?

Ще в дитинстві я ходив у трави, в гомінливі трепетні ліси.

Часом насниться синій барвінок, сивий полин і сум чебрецевий.

...руйнуючи все на своєму шляху.

...понісся бешкетувати до ставка.

...такий бажаний у ці спекотні дні.

...море зашуміло й захвилювалося.

В цю пізню годину в цей пізній час я зрозумів це останній шанс.

Розбуди мене дотиком крила полечу з тобою до країни снів.

Заснули мальви біля хати їх місяць вийшов колихати.

Твої грози пахнуть світлом б'є погляд удаль.

Сріблиться павутинка на луках укладені трави в копиці.

Ходити по колу і знати ніколи з орбіти зійти не дано.

Ще сонячні промені сплять досвітні вогні вже горять.

Ще свічка наша не згоріла ще наша молодість при нас.

Щось шепчеш зачаровано і тихо ти, той шепіт мою тишу синьо крає!

Не тільки учні зраділи початку канікул, а й батьки полегшено зітхнули.

Світло хвилями ллється з неба, сповняє повітря, несито пожира тіні на землі, заганя їх під дерева.

Цілий день із вітром ми прощались, поки темний вечір не настав.

Якщо друге речення у СБР пояснює перше, ставимо двокрапку

Якщо частини СБР указують на одночасність подій, ставимо кому.

Якщо друге речення у СБР вказує на наслідок, то ставимо двокрапку

Якщо перше речення у СБР вказує на умову, то ставимо тире.

Розп., безсп.,1. двоск., пош., повн., ускл. 2. Односк.,пош., повн., неускл.

Розп., безсп.,1. двоск., пош., повн., ускл. 2. Двоск.,пош., неповн., неускл.

Розп., безсп.,1. двоск., пош., повн., неускл. 2. Двоскл.,.,пош., повн., неускл.

Розп., безсп.,1. двоск., пош., повн., ускл. 2. Односк.,пош., неповн., неускл.

...місяць сходить.

...навколо стає темно.

...діти ідуть у домівки.

...настав вечір.