Основні типи СПР з підрядним обставинним.Безсполучникове складне речення

Усе зраділо, стрічаючи день; і день зрадів, розцвітаючи, ясний , теплий, погожий (П.Мирний).

І сходило сонце, і місяць вставав, і гуси кричали на фоні заграв (Л.Костенко).

Сичі в гаю перекликались, та ясен раз у раз скрипів (Т.Шевченко).

На панщині пшеницю жала,втомилася ; не спочивать пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать (Т.Шевченко).

Для нас тоді був цілий світ, як вимріяна казка.

Займаю саме те місце, яке мені визначила доля, й не прагну кращого.

Малі дерева схожі на дорослих, як діти на своїх батьків.

Розкажи, як за горою сонечко сідає.

як? де? куди? звідки?

який? котрий?

не можуть бути

можуть бути

як? де? куди? звідки?

який? котрий?

можна

не можна

Хмара грізно суне за Бориспіль темна тиша опада в лиман.

Здається чую лопають каштани жовто-зелену викидають брось.

Править хтось малим човенцем в'ється стежечка злотиста.

Не русалонька блукає то дівчина ходить.

Посріблені ліси окуталися тінню, а небосхил горить і віти золотить.

Я Нептуну півкопи грошей в руку суну, аби на морі шторм утих.

На подвір'ї, в саду, на городі - усе тяглося до сонця і раділо йому.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули.

Дощ упав на жито будем краще жити.

І причувається десь пісня за горою лине.

Волосся вигоріло ходив без шапки довго.

Самотність як обірвана струна вона ніколи не буває в парі.

Торгуй правдою більше бариша буде.

Як зараз бачу ген горить мій степ.

Малі озера блискають незлісно колише хмара втомлені громи.

У душі хлопець непокоївся весна видалася засушливою.

Сталось диво: камінець засіяв (В. Самійленко).

На поле синєє вечірній впав туман, над річкою пливуть його мінливі хвилі

У такі ночі довго хвилюється серце косаря: йому згадується літо

Дай серцю волю — заведе в неволю (Нар. творчість).

Навколо буяв степ, співали жайворонки, цвіли рожеві грамофончики природної березки (М. Чабанівський).

Прощання перейде колись у картини мої, розлука зів’є собі гніздо в моєму серці (О. Довженко).

Я знаю: кожній дитині потрібна ласкава увага батьків (В. Сухомлинський).

У глибині лісу стукав дятел, пищали синиці (О. Десняк).

Сашко навшпиньках зайшов у свою кімнату, хутко ліг, заплющив очі: у синьому океані біля його хати повз грушу пропливали білі айсберги (М. Вінграновський).

Глибоке зоряне небо; місяць-князь високо стоїть на ясній оболоні й блідне перед наступаючим ранком; східний край неба вже побілів і пройнявся рожевим серпанком (М. Старицький).

Облітають квіти, обриває вітер пелюстки печальні в синій тишині (В. Сосюра).

Блакить мою душу обвіяла, душа моя сонця намріяла, душа причастилася крутості трав — добридень я світу сказав (П. Тичина).

В неї запаморочилась голова; вона крикнула і трохи не впала на місці (І. Нечуй-Левицький).

Варвара заворушила пальцями, повернула очима; на їй убрання замаяло (І. Нечуй-Левицький).

У степу було тихо: блищали од сонця стерні і ковила понад шляхом, сріблилася важка, обвішана разочками роси павутина (Гр. Тютюнник).

Брязкали сталевими тарелями вагонні буфети, перегукувалися дударі-стрілочники, сюрчали у свої сюрчки й вимахували ліхтарями зчіплювачі вагонів, видзвонювали молоточками по колесах обходчики поїздів... (Гр. Тютюнник).

З тихим плескотом на берег рине хвилечка перлиста править хтось малим човенцем (Леся Українка).

Защебетав соловейко пішла луна гаєм. (Т. Шевченко)

В час гарячий полудневий виглядаю у віконце ясне море ясні хмарки ясне небо ясне сонце. (Леся Українка)

Шумить Дніпро чорніють кручі в граніт холодний б'є прибій (В. Сосюра).

Климко розворушив палицею багаття — з нього викотилися дві чорні, як вугілля, картоплини (Гр. Тютюнник).

Одразу ж за вибалком на пагорбі починалося якесь містечко: чепурні, вистелені бруківкою вулиці, білі будиночки в невеличких пожовклих садках, далі — грибок водокачки, клубчасті дими понад нею; тоненько, коротко свиснув паровоз-«кукушка»... (Гр. Тютюнник).

Над яром стояла чорна ніч, тільки багаття на березі осявало траву й пісок червоною загравою (І. Білик).

Богдан зайшов, мати встала з лави й незвично клопітливою ходою подалася геть (І. Білик).