Означено-особові та неозначено - особові речення

Вона злякалася, затулила широким рукавом обличчя і вискочила в сіни.

Але він знайшов її там і під дружний регіт хлопців і дівчат привів її назад у хату, посадив коло себе і вивернув перед нею купу волоських горіхів та цукерок.

Восени Оксен супроти волі батька одруживсь і забрав Олену до Троянівки.

Для радості життя, для щастя Батьківщини твори, завжди твори.

Живу з надією на краще.

Поправляли на собі одежу, оглядали своє убрання .

На софі сиділа начальниця Турман й, очевидячки, їх дожидала.

Вже вони підступали до мраморного стола, за котрим сиділа Турман, а вона все сиділа й не ворушилась.

Я люблю читати історичну літературу.

Ти будеш вивчати вірш?

 Читай уважно завдання!

Васильки в полі.

 Ранні пташки росу п'ють, а пізні сльози ллють.

Спинитися — вмерти з одчаю й знемоги.

Бережи рідну землю!

 У мене в голові пішло все шкереберть.

 Дешеву юшку надвір виливають.

Найкраща птиця - ковбаса.

 Іще земля не хоче холодів.

 Добра риба на чужому блюді.

 Навколо запахло чебрецем і м’ятою.

 Бережи честь змолоду.

 Сто зозуль кувало щовесни.

 Передсвітанкова весняна тиша рідних полів.

називне

означено-особове

безособове

узагальнено-особове.

А моє Полісся не любить не можна.

 Вже не журно мені.

Вклоняюсь кожному ліску з любов’ю й відданістю сина. 

 Над обрієм сонце звелося.

Не люблю осінньої ночі.     

Йшов все далі й далі в глибину лісів.  

Темна хмара озвалася громом  гучним.

Поклала мати коло хати маленьких діточок своїх.

Шануй батька і неньку, то буде тобі скрізь гладенько.

Тихо й нудно, і спека пекельна.

Мене хоч били, добре били, а багато дечому навчили.

Любиш поганяти, люби й коня годувати.

У лузі пахне вогкою травою.

Посадили над козаком явір та калину.

Без дурня і паска не освятиться.

Назриваю в гаю запашного зілля, запашного зілля, вибуялих трав.

Не стидно мовчати, коли нема чого сказати.

Прокидаюся. Розвиднюється. Тиша.

Заблимало край неба крізь зелені-зелені хмари.

Скажи мені правду, мій добрий козаче.

Липка глина набиралась на чоботи, і стало важко йти.

Портрети його друкуватимуть у столичних газетах

Умій сказати, умій і промовчати.

Для правди багато слів не треба.

Краще послизнутись ногою, ніж язиком.

Посадили зелений сад навколо міста.

Не вислухана мова не варта нічого

означено-особове.

неозначено-особове.

узагальнено-особове.

називне.

Добре говорить, та зле робить.

Нас зустрічають хлібом-сіллю.

Краще не обіцяти, як слова не здержати.

Як привітаєшся, так і відкажуть.

На всі руки майстер.

Заблимало край неба крізь зелені-зелені хмари.

Скажи мені правду, мій добрий козаче.

Липка глина набиралась на чоботи, і стало важко йти.

Портрети його друкуватимуть у столичних газетах.

В зів'ялих листочках хто може вгадати красу всю зеленого гаю?

Плоди і насіння лікарських рослин збирають після повного їх достигання.

У цей час у коренях рослин нагромаджується найбільший запас потрібних для лікування речовин.

Ще з юних літ мені відкрилась правда

означено-особовим

неозначено-особовим

безособовим

називним

Для ілюстрації сказаного раніше ми наведемо декілька прикладів.

 Криничку розшукали швидко.

П’ю життя моє спрагнено-радо.

Покремсали моє життя на частки.

Світало. Надворі стало сіріти.

Звеселилась рідная хата.

Дорога. Ранок. Тиша. Довгий яр, весь білою черемхою залитий.

В океані води не зміряєш

Люблю красу моєї України.

 Без охоти нема роботи

Розлогі верби. Затишок і тіні.

У травні стихло навкруги.

Вечоріє в моєму найріднішому селі.

Маленька хатинка притулилася до річки.

Люблю щирих людей.

Мені дуже весело

В палітрі щастя любові колір не так вже й часто розпізнають

Виходжу з хати, йду до школи.

Діалогу не відбулося.

Ти мене накличешся ночами, несучи розлуку за плечами, і навиглядаєшся одна

Не спопеляй і не топчи отих краплин святої віри...

Мені зоря сіяла нині вранці, устромлена в вікно .

Колеса глухо стукотять, мов хвиля об пором.

Найсвятіші в небо поривання падають до грішної землі .