Перевіряємо 9 клас

хоча ранок доволі спокійний.

але їхній прогноз не збувся.

 і зливу в другій половині дня.

ми подбали про стійкість намету.

Лиш храм збудуй а люди в нього прийдуть

І журиться вікнами наша хатина і шепче задумливий сад

 Гроза пройшла і грім ударив десь збоку

Хай наше слово не вмирає і наша правда хай живе!

А навкруги так тихо, що росинка з листа не скотиться.

Є такі гірські вершини, що сягають аж під зорі.

Спинюсь і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

Коли вже народився ти поетом, – за все відповідай у цім житті.

Важким холодним сном спала земля

Завжди можу стати в пригоді, моїх вам порад не злічить

Королівство завмерло в очікуванні чогось нового

Промчала ніч стрілою наді мною

1-Д, 2-Б, 3-А, 4-Г

 1-В, 2-Г, 3-А, 4-Б

1-А, 2-В, 3-Г, 4-Б

1-Г, 2-Д, 3-А, 4-В

складносурядне

 складнопідрядне

безсполучникове

складне з різними видами зв'язку

Ви знаєте, як пахне хліб диханням сівача, вогнем безсонних діб?

А я люблю, як в вечірній час сопілка заспіває переливна.

Доріжка була така вузька, що зелене гілля вгорі сходилось докупи й закривало небо.

Внизу коло самої греблі, що прилягала до мосту, росли густі очерети.

Глибоке зоряне небо місяць-князь високо стоїть на ясній оболоні й

блідне перед наступаючим ран­ком східний край неба вже побілів

і пройнявся рожевим серпанком…

Знову цвітуть каштани хвиля дніпровська б’є.

Весла прибрали човен поволі плив за течією.

Небо прорізали вогняні стріли ударив грім на пильних дорогах знявся вихор закрутився клубком і помчав у жита.

розстелилася по травах перша вранішня роса, і зсідався туман.

сонце сходило.

вітаючи чорну землю з ранком.

омріяне у моїх снах.

Вогненною піснею віщим незборканим словом повернувся поет

до рідної своєї України О. Гончар.

Олесь Терентійович Гончар писав що наша мова запашна, співуча, гнучка, милозвучна, сповнена музики і квіткових пахощів.

Без усякої іншої науки ще можна обійтися писав І. Срезневський

Я боявсь поворухнути пальцем щоб часом мати божа не побачила

з неба що я тут у малині О. Довженко.

Дивуюсь, радію, у серця питаю Скажи, віще серце, чи скоро світ буде?

Хто творить розумну і добру людину — найкращий майстер таке було рішення стариків...

Я чув про це сказав він і додав А хто не чув...

Іди, доню каже мати не вік дівувати...

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Тим часом обважнілі садки півдня осипались абрикосами, земля вже ними була встелена, що й ніде ступити.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.