РОЗДІЛОВІ ЗНАКИ В СКЛАДНОСУРЯДНОМУ РЕЧЕННІ

Удосвіта знов загули на морозі сосни і закричали півні на горищах.

Тут кажуть уночі горять вогні болотні чи світяться корчі зотлілі до трухи.

Зрідка тут пробіжить заєць або спиниться на кручі вовк.

В одну мить розсунувся простір і стали ближчими зорі.

На сизих луках скошено траву і літо буйне в береги ввійшло. 

Ну хто не грав його і хто не слухав?

Десь коні ржуть і глухо грають сурми.

У полі сонце і в селі все залито гарячим сяйвом.

Без Слова немає обнови і часу мертвіє відлік.

Вже червоніють помідори і ходить осінь по траві. 

На небі з хмар творилися темні хащі лісів і в їхньому русі й розвої вчувалась хода весни.

Тільки синиці посвистують та інколи прошелестить угорі невидима гайвороняча зграя.

А сьогодні над Харковом зупинились табуни південних хмар і йде справжній тропічний дощ.

Уже вся долина й гори блищать вогнями і разом з димом із землі здіймається вгору і пісня.

Від лісу тягло свіжим настоєм живиці та долітали лункі удари сокири. 

Знову яблуні цвітуть і лунає знайомий мотив.

Вночі спадали хмари куряви і затихав Путивль.

Знов зустріча земля годину літню і дерево пахучо зацвіта.

Під стріху вигнався соняшник і кручені паничі по ньому в'ються.

Де-не-де біля вирв сивіє безводний полин або кущиться пахучий чебрець. 

Тільки коники сюрчать та перепел іноді підпадьомкує.

І наперед не треба ворожити і над минулим плакати не варт.

Над Дніпром клубочиться задуха і пахне степом в степу сизий деревій.

Пливе над світом осінь як медуза і мокре листя падає на брук.

Нове століття вже на видноколі і час новітню створює красу. 

Козацький вітер вишмагає душу і я у ніжність ледве добреду.

Лиш гул од копит степом котився та хліба шелестіли.

А вже весна і знову серця щем і знов надія мертва оживає.

А літо йде полями і гаями і вітер віє і цвіте блакить.

Реве Дніпро й лани широкополі медами пахнуть колосом шумлять. 

Не сплять лиш цвіркуни і фонтан та кліпа очима-зорями небо.

Чи то мені здається чи то справді свист тихшає?

Під вечір стихли голоси й засяяли в небесах зорі.

А гуси знов ґелґочуть на озерах і пахнуть медом плавні навесні.

Або розумне казать або зовсім мовчать.

1

2

3

4

5

Я у думках до мами пригорнулась (?) і стало гарно й затишно мені.

Стояла непорушно тиша, урочиста й ніби свята (?) а згори валив і валив лапатий сніг.

Душа моя плаче, душа моя рветься (?) та сльози не ринуть потоком буйним.

Теплий день розхлюпує блакить (?) і ластівки купаються в промінні.

Над ними білка їсть горішки (?) і стука, стука дятел-птах.

В орача руки чорні (?) та хліб білий.

Остап із Соломією сіли під вербою (?) але їм не говорилось.

А жайвір щебече (?) а сивий будяк посихає.

За селом шелестіли хліба (?) і пахло полином.

Я дивився на небо (?) й небо затихає в коливанні.

Тепло було й вишні цвіли рясно.

Заснули доли і полонина в тиші спить.

Ураз труснуло всю світобудову і тиша впала на свічадо плес.

Ясно ще осіннє сонце сяє та холодом осіннім вже в повітрі потягає.

Чи то мій сон чи просто чорна магія чола. 

Пройшла гроза і ніч промчала.

Глянуть не всигнеш і вік промайне.

Зросли заводи і міста і відступили хащі.

Дунув вітер понад степом і сліду не стало.

Минуло чимало років і крила поважчали. 

На сизих луках скошено траву (?) і літо буйне в береги ввійшло

Дерево стояло ще голе (?) однак на вітах його вже починалось пташине життя. 

Чи то мені здається (?) чи то справді свист тихшає?

Всім серцем любіть Україну свою (?) і вічні ми будемо з нею!

Пахне сіно лугове (?) і зав'язь в чистих росах зріє.

На клумбах горіли маки (?) а ранні левкої тільки що розпускалися.

На хвилину раптом стихли голоси (?) і спинилися тіні.

Ось уже й сонце пучкою постукало в моє вікно (?) а за вікном на тепло заворкували голуби.

Вітру на морі не було (?) проте клекотав сильний прибій. 

Хвилина ще (?) і схід розпише в сліпучі барви небосхил.

Зрідка пробіжить тут заєць (?) або спиниться на кручі вовк.

Ще мить (?) і Дрогичинська битва загримить.

Тільки коники сюрчать (?) та перепел іноді підпадьомкає.

Тепло було (?) й вишні цвіли рясно.

Сині роси зблискували на травах (?) і сонце купалось на левадах.

Чумацький віз тихо рипить піді мною а в синім небі Чумацький Шлях показує дорогу.

Кам'яні баби стояли на курганах і сліпо дивились у далечінь та ще високо в небі шугали орли шукаючи нової поживи.

То по полю б я хотів чорним вихором летіти то мавок серед лісів я б ловив на зойк трембіти.

Дерево стояло ще голе однак на вітах його вже починалось пташине життя.

Шаблю вибито з рук але з серця не вибито дух волі й жадання краси!