Підсумкова контрольна робота

Стало чути цвіркунів у степу.

Пахтіло бузиною та жасмином

Білясті обрії видніються в степу.

Смолистий свіжий ліс.

Мрійна місячна ніч розгорнулась над селом.

Попереду – химерне бездоріжжя.

У хаті запахло м’ятою та чебрецем.

Не спитавши броду, не лізь у воду.

Навіщо мені весна, кади твої очі — проліски?

Золотожари літня ніч губила, і матіола мліла запашна.

Зігрій мене, бо осінь за вікном про себе тихим сумом сповістила.

То все було в весняній круговерті, у юності щасливому гнізді

Стара черемха заздро поглядала на першу вишню, визрілу несміло.

Народилося літо з дощів і снігів, наполохано сіло в садочку під вишнею.

Зустрілись двоє пізно по зимі, та вже й на скронях паморозь зимова.

Мати жде і поглядом далеким шукає битий, посивілий шлях

Початок літа — і з-під батьківської опіки виходить молоде покоління

Молоді серця вбирають напутні слова, повні мудрості й доброти

Дивлячись на край свіжої ріллі, бачу кінець літа

Синиці, зозулі розгойдують квітневий досвіток, розворушують кожну гілочку

Червоне сонце закотилося в імлу й пірнуло за обрій

Жваве полум’я жагуче здійнялося вгору й засичало

Насилає зима холоди, і зовні сумне село стає врочисто білим!

Нехай добро завертає у кожен дім і сіє своє золоте зерно.

Не дивися так привітно, яблуневоцвітно.

День біжить, дзвенить-сміється, усміхається!

Гукнем же в світ про наші болі!

Нумо, браття, всі за волю!

Ще сонячні промені сплять

Сусіди почали бити тривогу.

Не все пробачить можна і забути.

Сиплеться і сиплеться осіннє листя.

Чумацький Шлях освічує дорогу від Криму до Києва.

Крізь щілину пробивається кілька сонячних променів

Кілька парубків скочило до танцю, потягши за собою дівчат.

Оця реальна мить вже завтра буде спомином.

Море було безбарвне, аж чорне.

Гірські печери ще затоплені водою.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Щире кохання не вкрите серпанками.

Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад.

 А три покоління селянського дому вмістились на знімках старого альбому.

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті!

Селяни виходять на городи, поля, копають і висівають у землю насіння.

За тобою завше будуть мандрувати очі материнські і білява хата.

Місто не знало спочинку ні вдень ні вночі, а гуркотіло, гомоніло, кипіло.

Лози, кручі, висип, ліс — усе блищить і сяє на сонці.

 По селу застрибало відлуння цокоту сокири.

Навколо запахло чебрецем і м’ятою.

Напечемо солодкої цибулі, із підчеревини нашкваримо шкварок.

Батьківщину і матір не вибирають.

У тихім сквері серед віт мармурова Венера.

Вузенька вуличка. Стіна, повита хмелем.

У синіх відрах листя лопушине.

Твої спогади світлі, але щемливі.

Ночвами моря не перепливеш.

Лупайте сю скалу!

Поспішайте творити добро!

Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.

День народження святкуватиму пізніше.

Правда неправду перетягне.

Немає пісні без любові.

Держи кишеню і уста замкненими.

Весна, і смерть, і світле воскресіння.

По радіо повідомляють про нельотну погоду.

Семеро одного не ждуть.

Дарованому коневі в зуби не дивляться.

За лісом сонце сходило і розсіювалося біле плетиво хмар.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній млі.

Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.

У небі то розгоряються, то погасають сліпучі промені.

Любив дід гарну бесіду й добре слово.

Кривда правду переборе, і від того бідним людям горе

 І Волги плин, і вітер подніпровський несуть веселі наші паруси.

І день, і ніч, і тисячі ночей, спасибі вам за цю Шехерезаду.

 Земля на тих полях була чиста, чорна і сита.

Парк прикрашають статуї, фонтани, альтанки.

На ходу Соломія висмикувала стебло або корінь водорості.

Осінню, веселим падолистом дихнув на нас вітер.

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній бороні

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п’ю.

До серця доторкнулася весна, ота жіноча, ніжно-лебедина.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Наближається повний спеки й світла південь.

Хто це там оповитий в туман заховався за сиві каштани?

Мечем і кров’ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада.

Шумлять білим цвітом налиті сади навесні.

Чужа душа то кажуть темний ліс.

На диво птахи ще не відлітали у вирій.

Без сумніву і ми не в тім’я биті.

Мабуть сонця сьогодні буде мало.

Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Благослови мене у світ без тебе заборони і думать і страждать,

Ми славим в одах вогнище святе та всіх пускать до нього ще нам рано.

Ти вседержителю в небі на морі і суші день мій грядущий і сущий благослови.