Підсумкова контрольна робота

моркв..яний, зв..язок, черв.ячок

міжгір..я, гр..ядка, бур..янище

сурм..яний, пам..ять, тьм..яний

риб..ячий, об..єднання, верб..я

з..днати, з..ясувати, з..агітувати

шануєш.., пан..щина, глянец..

колос..ся, любов.., памороз..

міц.., жовч.., астрахан..ський

сип..те, тон..ший, корис..тю

поліс..кий, мрієш.., пас..мо

вул..чка, оч..рет, ч..мпіон, юр..сдикція

ф..стиваль, гр..чаний, плет..во, в..чоріти

зам..рехтіти, гус..ниця, л..вада, т..раж

ал..горія, скл..піння, ш..ренга, дон..чка

бр..ніти, вел..тень, зайч..ня, Водохр..ще

Державний музей Українського образотворчого мистецтва

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

національний університет «Києво-Могилянська академія»

Парк Культури і відпочинку імені Богдана Хмельницького

Національний Академічний драматичний театр імені І. Франка

задньо/язиковий, кам’яно/вугільний, прямо/лінійний

прямо/протилежний, людино/знавство, синьо/окий

перекоти/поле, науково/фантастичний, біло/сніжний

вісімдесяти/річний, темно/зелений, жовто/гарячий

макро/економіка, сон/трава, машино/будівний

Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад.

А три покоління селянського дому вмістились на знімках старого альбому.

Благословенна кожна мить життя на цих всесвітніх косовицях смерті!

Кожен день життя — то неповторна мить на вічному шляху до щастя і свободи

В осінній млі така прозора мить минулих днів, розстріляних шрапнеллю.

З вогню — у ніч, назустріч тиші, зірвались ми, як пізній дим.

І сниться їй, бджолі, цариця — Велика Спека Степова.

Ніколи не шукайте щастя під чужими небесами.

розведене пастухами ще зранку

що залишили недолугі туристи.

і ховається за ліс сонце.

перетворюючись на чорне попелище.

і залишає по собі пустку.

Сократ говорив рівним спокійним голосом.

Досвітні огні переможні урочі прорізали темряву ночі.

У садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші.

Водив той загін якийсь славетний генерал чорновусий стрункий завзятий.

Пролітав буйний вітер в пустині по полі безкрайому мертвому.

Виконавши вправу, повторіть матеріал про однорідні члени речення.

Розподіливши завдання, ми повинні домагатися чіткого їх виконання.

Провівши глибокий аналіз, визначено стратегію розвитку інституту.

Незважаючи на пізню годину, брат продовжував працювати.

Знайшовши помилку в тексті, виправте її червоним олівцем.

Ти ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти, ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна, ти випросталася для волі.

Ти ще виболюешся болем, ти ще роздерта на шматки, та вже, крута і непокірна ти випросталася для волі.

Не сплять лиш цвіркуни і фонтан та кліна очима-зорями небо.

Чи то мені здається чи то справді свист тихшає?

Під вечір стихли голоси й засяяли в небесах зорі.

А гуси знов ґелґочуть на озерах і пахнуть медом плавні навесні.

Або розумне казать або зовсім мовчать.

коли вибігав у двір старий кіт.

ховалися комахи в невидимі щілини.

і різко тараном падали вниз.

та вимальовували в ньому арфу.

і розбивали небо блискавки.

Від козаччини до Чорнобиля — усе українське життя стає  епосом .

Колись велика ріка Конка сьогодні стала  річкою .

Весна —  художник  дуже знаменитий.

Нашу  індивідуальність  створює пам’ять.

Митець —  створіння  примхливе й складне.

Бережи честь змолоду.

Ночвами моря не перепливеш.

Лупайте сю скалу!

Поспішайте творити добро!

Щозміни норму виконуємо на сто відсотків.

Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Тиша стояла якась неспокійна а світле безмежжя здавалось крихким.

Раптом земля затряслась і ось-ось здавалось будинки заваляться.

Нам здавалося наче з дерев сиплеться золотий дощ осені.

Раніше озеро здавалося безмежним сьогодні ж бачу озерце.

 Ви знаєте як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Благослови мене у світ без тебе заборони і думать і страждать,

Ми славим в одах вогнище святе та всіх пускать до нього ще нам рано.

Не оскверни цю мить і не поруш цинічним словом чи гріховним жестом.

Ти вседержителю в небі на морі і суші день мій грядущий і сущий благослови.

1,2

2,3

3,4

4,5

5,6

коли почало сходити золоте сонце.

хоч нас умовляли цього не робити.

що давно обріс цікавими легендами.

щоб сховатися від пекучого сонця.

аби до вечора повернутися додому.

Література, яка мала Тичину й Довженка, не має права здрібніти.

Спинюсь я і довго буду слухать, як бродить серпень по землі моїй.

 І як за сонцем повертає сонях, так довго вслід чомусь дивились ми.

Хоч на історії дід і не знався, та все ж із ним цікаво було побалакати.

Мирон бережно підступав до станції, де вже потяга не було.

Біля ставка, де ми прощалися, нам випало зустрітися після довгої розлуки.

А там, де березина витісняла сосну, все залите було бенгальським вогнем.

Біля осокорів, де він зустрів свою долю, загримів гарматний грім.

А на тому місці, де стояла тінь, іскрило сонце широкою плямою.

Ти борися за луг зелений, де колись виглядав свою милу.

Я дуже люблю день, … .

Відчуття свята посилюється, … .

Нагадай час, … .

Речення … неускладнене.

Завжди збираємося того вечора, … .

Настрілявшись, вертались ми щасливі, дарма що промахів чимало в нас, було.

Після дощу вода в бухті скаламутніла, бо в неї з острова нанесло намулу.

Настане час, коли на кордонах люди сіятимуть хліб!

Та не злічить віків, що встигли вже пройти

Наговорив стільки, що і в шапку не забереш.

Щоб перебудувати світ, треба бути сміливим і сильним.

Тепла ще не було, дарма що минуло кілька днів березня.

Поки мати страву носила, батько став частувати старостів.

Займаю саме те місце, яке мені визначила доля, й не прагну кращого.

Мабуть, тому що село коло річки близько, таке все свіже, зелене та ярке.

що на березі навпроти старого лісу.

так що тяжко було крізь нього пробиратися.

що навесні ще був зовсім рідесенький.

що аж не видно було великої річки.

дарма що вода від берега давно відступила.

Була б охота знайдеться робота.

Поглянув я на ягнята не мої ягнята.

Білі мухи налетіли все подвір’я стало біле.

Поглянь в обличчя тоді питай про здоров’я.

Пахнуть сонцем дині спілі хмелем б’ють меди скажені.

На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли.

Коли тебе в саду стрічаю, сад квітне знову і цілий світ пісні вплітає в твою розмову.

Тим часом обважнілі садки півдня осипались абрикосами,

земля вже ними була встелена, що й ніде ступити.

Там повен двір любистку, цвітуть такі жоржини, і вишні чорноокі стоять до холодів.

Здоровенний дуб розлігся, розширився своїм кострубатим гіллям, так що аж темно під ним.

Сонце заходить, гори чорніють, пташечка тихне, поле німіє.

Плачуть дощі в снігах, просять вітри спочину і розбивають в прах зоряну павутину.

Ранок був безвітряний, тихо пролітала негуста пороша, садок ніби відпочивав.

Минає літо, осінь вже бреде, лісів багрець торкнувся вересневий.

Планета сива над віками крутиться, минають дні, і пахне сіножать.

Денисе, відтепер кажи: пройшов Крим, Рим і будапештські труби» — не втримався Хаєцький.

«Гриміла наша мінометна і гриміти буде!», — запевнили товариші Васю на прощання.

Прилетіла ластівочка, стала собі щебетати, господаря викликати: «Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару».

Котився віночок по полю, просився у женчиків додому — «Возьміте мене, женчики, з собою та занесіть мене до господаря в стодолу»,

«О Лавріне, ти переміг мене, — сказав схвильовано Крауз: — Я хотів просити тебе про дочку».

Життя гортає сторінки, не зупиняється, годинник свариться роками на стіні.

Самотність — як обірвана струна, вона ніколи не буває в парі.

 Розгулялось літо в росах, в золотих пшеничних косах, в полинових перевеслах.

Давай ще раз побудемо ми разом, нам вечір цей сам Бог подарував.

 Глянь за вікно: який чарівний вечір запалює над озером свічки!