Підсумкова контрольна робота з української мови за 2 семестр

Дощ січе воду, камінь.

Все на землі прагне сонця, спокою, радості, волі.

По долині, по стежині біжить сонце.

Хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця.

Надворі пахне молодим осокоровим листям.

Під високими осінніми зорями затихають оселі.

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

В гарячий літній день ліс на горах сяє. 

Ви знаєте, як липа шелестить у місячні весняні ночі?

Ти зорями зориш з небес до мене мати-Україно. 

Не оскверни цю мить і не поруш цинічним словом.

Того можливо не знайду я слова, щоб оспівати наш прекрасний світ.

Бабусю, Інно, чайко, дядьку, хлопче.

Пісне, вітре, доля, Дніпре, братику, місяченьку. 

Андрію, калина, козаче, їжаче, жінко, учителю.

Королево, Петре, дівчина, Славо, Мирослав.

Тиша стояла якась неспокійна, а світле безмежжя здавалося крихким.

Біліло небо білястим здавалося тонко вібруюче повітря.

Раптом земля здавалося затряслась і будинки почали хитатися.

Нам здавалося наче з дерев сиплеться золотий дощик осені.

Ой піду я степом, лугом, заспіваю може доля й відгукнеться в темнім гаю.

Не можна кажуть людині помолодшати, а подобріти завжди можна.

Мабуть людині не можна відриватися від рідного берега.

На жаль чудес на світі не буває.

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж.

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси.

Річки трави дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної сили.

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою в траві.

Все поволі зникає море скелі земля.

Наче в казці навколо усе зникало місто гори поле гай.

На столі на полицях усюди лежали його папери й рукописи.

 У густій мряці й тумані все пропадало небо гори ліс.

Є в нас сила і правда, і слава, і земля своя рідна й свята.

На Колимі запахло чебрецем, і руто-м’ятою, і кропивою.

Шумить і шепче, і тривожить зрадливий дощ із-за кутка.

А чи не занадто я славлю і старих своїх коней і село, і стару свою хату?

Хлопець я молодий і, на думку багатьох дівчат, навіть, симпатичний.

Іван Франко, як відомо, знав чотирнадцять європейських мов.

Вже, сказати правду, і я немолода, але ж і дячиха – красуня.

Звикне, кажуть, собака за возом бігти, то й за саньми побіжить.

Нікого тут нема, крім мене й господині. 

Польова билина, вона не призвичаєна до густої садової тіні. 

Гей, був у Січі старий козак, на прізвище Чалий. 

І от тепер, ставши начальником, він раптом заспівав отакої. 

Довкола розкошують некошені і нетолочені бур’яни. 

Ще здалеку заманячили на дорозі сани зазеленіла присипана снігом ялинка. 

До княжої світлиці ввели Богуна міцно зв’язаного сирівцями. 

Мене до тебе принесе з паперу зроблений літак.

Вимочені й підпалені сонцем стерні зчорніли.

Я впізнав у ньому лелеку званого ще гайстром чи бузьком. 

У її руці погойдується кимось напакована торбинка. 

Затягнута скалками вода була схожа на застигле блакитне шумовиння.

Поверхня заводей оточених з берегів напівусохлим комишем і очеретом була тиха.

Мур побілений вапном огороджує просторе подвір’я. 

В сутінках Шептало розгледів віз навантажений картоплею. 

Потоцький якось довідався про розставлену йому козацьку пастку.

Явори й долини залила імла і, несміливі й кволі, встали зорі. 

Нависло хмар глухе склепіння, і, шурхаючи крилами об них, летять чайки. 

Мокрі, стомлені, але радісно усміхнені ми входимо в ліс.

Двічі тяжко поранений раз майже вбитий, він аж тоді в степу повірив, що вцілів.

Як справжній митець, Галина Кальченко вміла захоплюватись красою природи.

Усе наше життя – як ріка.

Школа – як неспокійний гомінкий вулик: гуде, шумить, сповнений дитячим галасом.

Як представник радикальної партії І.Франко багато роз’їжджав по Галичині. 

...він має право на гарантійне обслуговування.

...гарантовано обслуговування.

...варто перевірити гарантію.

...гарантія обов’язкова.

В’їжджаючи на широке подвір’я, на гостей очікував пишний прийом.

Наляканий громовицею, кінь тихенько заіржав.

Минаючи наш двір, вози глухо й тоскно поскрипували.

Розпихаючи соснове віття, старезний дуб тягнувся до могутнього сонця.

Ці поеми, мабуть, помилково адресовані читачам молодшого віку.

І найвища, по-моєму, краса – це краса вірності.

Дорога мене нітрохи не втомлює, навпаки, я в ній відпочиваю.

На диво, уже кілька ранків безвітря, море спокійне й лагідне.

На мою думку треба поважати своїх батьків.

Сонця між нами кажучи не було видно. 

Руки в діда кажуть люди золоті.

Без сумніву біль душі найстрашніший біль. 

Увесь день Славко працював не покладаючи рук.

Іван не зважаючи на свою чималу вагу й короткі ноги прудко бігав.

Іду собі ні на що особливо не зважаючи.

Подорожуючи не пускай коня галопом.

Земля, скована морозом, покрилась білим снігом.

На його дворі, замість похилої хатини, стояв веселий будинок.

Природжений співак, він любив пісні і в душі пишався своїм хистом.

Незважаючи на малесенький вітерець, парило й робилося душно.