Повторення з синтаксису. Способи передачі чужого мовлення

Скована морозом земля покрилась білим снігом.

Село зачароване зоряним небом синіє розкиданими хатками.

Тільки напівзруйновані димарі стояли як німі свідки нещастя

Яскраво зеленіли змиті дощем хліба

Запалай мій вогнику крилатий полум’ям привітним і незлим                     (А. Малишко).

О дівчино моря звідки й куди лежить твій шлях? (М. Трублаїні)

Люблю цю тишу мрійну вечорову коли виходить місяць у діброву (І.Нехода).

Ой чого ти земле молодіти стала (Нар. творч.)

Служки носили безліч страв: тетереви, гуси, журавлі, голуби, кури; всілякі напої: вино, мед, чистий і варений з корінням, квас. 

Дівчата пряли починки, вишивали, готували сорочки на придане. 

Тугі, кошлаті гриви хлюпали в груди, повивали ноги, хапали за високо зведені копита й тягли в глибінь. 

Скільки дозорців з нудьги полювало за лисом, а жодному з них не вдалося влучити. 

сполучниками підрядності

займенником

часткою

сполучником підрядності, відносним займенником, часткою

обов"язково має при собі слова автора

характеризується завершеністю структури

неповністю зберігає лексику, синтакис та інтонацію мовця

1,2

2,4

1,3

3,5

4,5

1

2

3

4

5

Непряма мова береться в лапки.

Коли слова автора стоять перед прямою мовою, то після них ставиться двокрапка.

Цитата завжди пишеться з великої літери.

Уживання розділових знаків між прямою мовою і словами автора не залежить від їх взаєморозташування.

Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки».

Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

З болем пише Т. Шевченко про українське село: «Чорніше чорної землі блукають люде».

Як зазначає В. дон Герибольдт: Мова — це дух народу.

а) Жінка поцікавилася, чого він мовчить.

б) Карпо спитав Мотрю, хто їй купив намисто.

в) Леся Українка писала, що, доле, ти міцніша і я корюся.

г) Гетьман заперечив головою, що не хоче.

— А хто ж ти?

— Я… Чіпка.

— Ти Чепіга, а не Чіпка! — крикне хто із середини.

— Чого ти тут ходиш? — обізвалась вона перша.

— А ти чого хліб толочиш? —

— "Хіба це твій хліб?"

— Чи воно, діду, є там люди? —

— Де? —

— На небі… —

— Нема, сину! Там Бог святий, янголи його та душі праведні...

— «Що то, бабусю?», — указує Чіпка на зорі.

— То? Зорі.

— Що ж то за зорі?

а) –Що тихочеш від життя?

    – Небагато. Просто жити, працювати, як усі…

    – Так от і працюй, хлопче, а не розкатуй по степу.

б) «Сідай за книжки. Зубри!» - «Мамо, епоха зубрінь минула».

     – «Це щось нове, хлопче. Зубрити не хочеш. Може і вчитися не хочеш?» –  «Вчитись хочу, але по-справжньому».

в) – Не святий і він! До всіх добрими не будеш. – Оцінювати чиєсь життя – це, мабуть, найпростіше. – Правильно, нам пора про своє подумати.

г) – доброго ранку! – каже Лукія, уповільнюючи крок.

– Доброго ранку, Лукіє.

– В область їду… Може, доручення буде яке?