Присудок

Молодість ЗДАТНА творити несподіване й неймоврне.

Шумить в кімнаті зелен ГАЙ.

Я готовий відповідати за тебе як твій ГРОМАДЯНИН.

Він завжди ЛИШАВСЯ НЕПОМІТНИМ.

Шелестить пожовкле листя по діброві.

Педагогам ПРИЄМНО бачити плоди своєї праці.

Вдумливий ПЕДАГОГ дорожить духовною цінністю своїх вихованців.

Мовна культура - це живодайний КОРІНЬ культури розумової.

Родючий дух землі забивав НІЗДРІ.

Молоді осики БУЛИ ОКУТАНІ прозоро-жовтим туманом.

Я вилітаю ЗНОВУ на блакить.

СТАРА смерека зустрічала на околиці села.

В труді твори красу життя.

Україні, її люду хочу я служити.

Поезія - це праця зрима.

Гуляв би я понад Дніпром по великих селах.

Люди вічно будуть шукати: хто - нового добра, хто - нової краси.

Мене назвали Юрієм на честь дідуся.

Справді, варто було б пливти човном.

Бринить космічна музика струмка.

Лікар порадив відпочити.

Заридала Катерина та й бух йому в ноги.

Очі не в змозі були відірватися від його карих очей.

Густа тінь у воротах повітки здавалася чорною.

Восени поїхав я до міста.

Він завжди лишався непомітним.

Не кожна людина є самотньою.

У сердечній розмові час спливає непомітно.

А тепер будемо вечеряти.

Сонце залягло на далекій смужці лісу.

Темрява в садку стала густіша.

Поет всюди залишається господарем свого настрою. 

Та що се ти мені байки плетеш? 

Перепелиха була вже стара людина, добра, жалісна. 

3 човна почали викидати мережу, заходячи далеко в море.

Шлюпка вилетіла в море.

3 журбою радість обнялась.

Поет мусить враховувати рівень читача.

Це була легенда про лебедів.

І оживе добра слава, слава України.

Дитинство живе в людині від початку до кінця її життєвого кола

Життя здається згадкою сумною...

На долині піднімався на лапи туман...

Ластівки літають, бо літається, а Ганнуся любить 

Хтось цінить на карбованці, на літри добробут свій і неозорий світ, а я його виміряю в палітрі, вміщаю в сотнях сонячних палітр.

На землю вже тихий скрізь вечір лягає; з високого неба вже місяць сіяє.

Зерно для людини Й досі залишається зеленим дивом.

Село було засипане снігом до половини. 

Вночі під липами стояла вантажна машина. 

Цвітуть бузки, дощем рясним умиті.

Усі є благородними трудівниками на землі й для землі.

Перемога, яка була здобута в цій війні, стане перемогою над усіма війнами. 

Мистецтво — найкращий педагог.

Несказане лишилось несказанним.

Танцювали лебеді в хаті на стіні.

3ашепотіли збуджені листочки, оповідаючи про сни свої. 

Над озером пливла м’яка і тендітна тиша.

Небо стало ясним, а весь собор ще темнішим І чітко-чітко вирізьбленим з усіма своїми деталями.

Люди і птахи були нероздільні.

Твердий синявий сніг грав на сонці самоцвітами. 

На заході догоряла ніжна несмілива заграва.

Чужа душа — то, кажуть, темний ліс.

Мені осіння ніч короткою здається.

Ніч своїми широкими обіймами укривала їх у цій похилій корчмі.

Сінокіс у нас був гуртовий.

І знов лелека молиться до нас.

Дубове листя падало на луки.

Ніч — мов криниця без дна.

Уже день здається сивим і безсилим.

Знецінюють людську мораль кохання клятви галасливі.

Діти стануть людьми на руках в матерів.

Баби хату мастили, їм сміялися фарби у глечиках: малинові, оранжеві, темно-сині, голубі.

Любов, як сонце, може обігріти, а може й спопелити, у гніві за зраду.

Наша кішка — в ліжко скік.

Люди дивляться на зорі, на Стожари.

 Я хочу вірити собі. 

Альбатроси, буревісники можуть пити морську воду.

Сама хоче мене мати в землю заховати. 

У дружній сім'ї непорозуміння тривають недовго.

Урочиста тиша й солодка непорушність огортали світ.

Я ваших слів не можу зрозуміти.

А скоро, кажуть, і жнива, поля дрімають вогнедишно.

Скорботи спізнавши і втрати, оживає душа в непокорі.

Давно вони хочуть досліджувати, розкопувати Ольвію.

Між листом зашелестів в густині рівний дощ.

Спить Чумацький запилений шлях.

Дніпром починала вже йти крига.

Земля почала зеленіти тендітною травою. 

Молоденький місяць став шляхи верстати, щоб могла людина ріг його дістати. 

Цікаво, що бджоли та мурахи можуть нормально жити лише в компанії з 25 комах.

3 вирію лелеки повертаються, а прожитих років не чекай.

Ліс ще дрімає в передранішній тиші.

На вишеньку біля порога прилетіла зграйка горобців. 

Пізніше Тетяну почали відвідувати мрії.

Дороги України розкинулись у своїй звабності на всі чотири сторони.

Хотів палати запалити або себе занапастити.

Піднявшись на вершину, людина підносить себе, утверджує власну гідність. 

Над лісовим озерцем запав рожевий ранок.

Їй хочеться про це сказати братам.

Храпков повинен оволодіти собою і до найменших дрібниць розповісти усе .

Радість праці своєрідна.

Українська народна пісня — явище незвичайне.

Працювати мусить кожна людина.

Скільки не літай, а все прийдеться на землю падати.