Просте односкладне та двоскладне речення. Пунктуація простого речення

Учорашнє здавалося поганим сном.

На уроці він ловив гав.

Зранку пив сік із яблук.

Люди з подивом дивилися на хлопця.

Ніч осіння на дощ і туман багата.

Усі ми співаємо.

Хтось із них хоче танцювати.

Не треба гав ловити.

Брат із сестрою радіють.

Вона прийшла працювати.

Світає.

Висока трава.

Не можна зловити вогонь.

В нашій хаті - наша правда й сила.

І горить на крилі небокраю вечорова зоря золота.

Без мови нема народу.

Угамуйтесь, ліси, заспокойтесь, засніть.

У кінці саду розлога груша.

Випустивши стрілу, лук не ховають.

Благословенним будь, иій добрий незабутній отчий дім.

Я все-таки наважуся тобі щось сказати.

Він підвів голову й нібито посміхнувся.

Потяг прибуває приблизно об 11 годині.

Ви безперечно можете дозволити собі відпочити.

Вона буває там принаймні двічі на рік.

Нелегко готуватися до зовнішнього незалежного оцінювання.

Результати зовнішнього незалежного оцінювання вже оголосили.

Готуюся до зовнішнього незалежного оцінювання наполегливо.

Сьогодні зовнішнє незалежне оцінювання з української мови.

Складне зовнішнє незалежне оцінювання.

Не лінуйся рано вставати, та змолоду більше знати.

Без верби й калини нема України.

В поезії завжди тернистий шлях

Угамуйтеся, діти, заспокойтесь, засинайте.

Повідомляють про початок сезону дощів.

Лупиться під палючим сонцем старенький вимитий дощами дах.

Коло хат у садках темніли купи вишень та стриміли здорові старі дикі груші.

Широка зелена Оболонь і Поділ укрилися тінню і потемнішали.

Київські сизі гори стали фіолетовими.

На пляжах купиннями зачорніли викинуті прибоєм морські водорості.

І приходять світанки щоденних турбот адвокати і несуть під пахвою тисячі різних справ.

Усупереч поширеній думці сучасні молоді люди прагнуть здобути якісну освіту.

Що братику посіяв те й пожни.

На моє щастя цього не сталося.

Мати її родом німкеня зовсім не була схожа на українок Подніпров'я.

Я бачив дивний сон.

Не даруйте коханим жовті квіти.

Треба законспектувати параграф.

Учися вгамовувати свої бажання.

Біля річки дзвінко лунає пісня.

Нарівні з вікном тьмяно біліли припорошені пилом розквітлі акації.

Налита сонцем і вітрами хлюпоче веслами весна.

З природи мовчазна вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

За вікном спить ніч в темне небо загорнена зорями прихорошена.

На землю зорану плугами спада рожево-білий цвіт.

Він стогнучи підвівся з крісла.

Повечерявши полягали спати.

Брати пригинаючись входять до хати.

Не піймавши не кажи що злодій.

Я був молодий здоровий і міг працювати не втомлюючись.

Кожен кущик горбок долина все це йому знайоме.

І все і штормуюче море і голубе небо і далекі ледь окреслені хмари пройняте легеньким серпанком рухливого туману.

Все забуваєм скруту і нужду і те здається що й забути годі.

Усе в чеканні спілі краплі рос земля і місяць вишні і тополі.

Цей тихий вечір свіжість копиця сіна внутрішній голос що не замовкає все мені говорить що я в Україні.

На високому березі Дніпра постав золотоглавий Київ столиця могутньої середньовічної держави Русі-України.

Нехай її непогану людину добрим словом згадають.

Щасливиця я маю трохи неба і дві сосни в туманному вікні.

Дюймовочка в листочку капустяному я у життя із вічності пливу.

Синоніми або слова близькі за значенням використовують у різних стилях мови

Троянці, в човни посідавши і швидко їх поодпихавши, по вітру гарно попливли.

Тоді ще люди не знали заліза, і той період в історії називають кам'яним віком.

Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу.

І ось тепер поетеса в Єгипті, а перед її очима синіє справжній Ніл.

Тарас Шевченко знав і любив твори Пушкіна, він охоче їх читав напам'ять.

Нам треба в змаганнях мудрості й терпіння.

Чарують зір червоні кетяги і сиві верби.

Який широкий Дніпро з київських пагорбів!

Пливемо вже понад годину.

Юні пластуни, стояти струнко!

Прощався з літом я, блукаючи широкими лугами.

Вийшовши з лісу, нам усміхнулося волошкове поле.

І сонце падало за тьмяним морем трав, на землю маки кинувши червоні.

Жайворонки співали над ріллею, високо піднявшись угору.

Високо в блакиті пливло сонце, ледь помітно нахиляючись на захід.

мабуть

навіть

очевидно

можливо

напевно

Закони вод вітрів і хмар і світла відкрились нам у ті далекі дні.

Тієї осені не було нам спочинку ні вдень ні вночі

Ми в боротьбі пройшли крізь бурі і негоди і творимо життя незборне молоде.

Люблю я тебе вдень і вночі вранці і ввечері і не знаю краю своєї любові.

Моє щастя і ніжність я у пісні б хотів зберегти.

"Тікай, Марічко... не бійся, душко... твій ворог танцює" - співала флояра.

"Се він про Марічку, - з ляком подумав Іван. - Ось чого вона зникла!.."

Палагна... сердито обізвалася до мольфара - "Чого вилупив баньки? Не видів?"

"Що ж, іди, Іванку, - покірно обзивалась Марічка, - Така нам доля судилась..."

"Бувай здорова, Ковальова!", - щипав її Іван і пускавсь доганяти...

Ми не безліч стандартних я.

Дніпро оспіваний у фольклорі.

Усе геніальне у світі просте.

Самотність як обірвана струна.

Запоріжжя козацька колиска.

Дарувати усмішку ближньому завжди приємно.

Я люблю і пишаюся рідним краєм.

Залитий сонцем степ зустрічає вечір.

Треба вміти визнавати свої помилки.

Мама - найдорожча людина.

У вікна вривалося напоєне пахощами рідної землі повітря.

На високому березі з обшитою каменем набережною стояло велике село.

Зимну ніч безсилу від тремтінь бере в обійми полум'яний ранок.

Пригадаємо ці трави осінні і налиті вітрами крони беріз.

Я милувався налитими сонцем трояндами.

Здавалось сам, маестро Паганіні, торкає серце зоряним смичком.

Здавалось, сам маестро Паганіні, торкає серце зоряним смичком.

Здавалось сам маестро, Паганіні, торкає серце зоряним смичком.

Здавалось, сам маестро Паганіні торкає серце зоряним смичком.

Здавалось, сам маестро Паганіні торкає серце, зоряним смичком.