Просте речення. Двоскладне речення

Три тополі в орнім полі посадили школярі (А.Малишко).

У травах коник, як зелений гном, на скрипку грає (М.Рильський ).

Летить до вирію, до теплої мети гусей згуртованих черга широкрила (М.Рильський )

Ми з тобою йдемо стежкою в саду (М.Рильський).

 Осінь сідає від спраги великої коси змочити та випити кухоль води (А.Малишко)

Мати їм дає вечеряти борщ і кашу в казані (А.Малишко).

Всяк свого б берега й держався (Л.Глібов).

Епоху ... з нас кожен має право обирати (М.Рильський).

Дороги розмиті, і чується крик журавлів (Л.Костенко).

 Я, зима, не сива, я, зима, красива (В.Василашко).

Тихі, ніжні зорі спадали з неба (Леся Українка)

Тривога прадіда мені заснути не дає (Л.Талалай).

Хто не знає грабельок звичайних з родини геранієвих? (А. Давидов).

Темна ніч сповила спорожніле місто (В. Мірошніченко).

 Величезними просторами родючих земель в Україні володіли польські магнати Потоцькі (Л. Іванов).

Вороний не вагається, скаче прямо на Всеволода (Д. Міщенко).

Рід князів Острозьких був відомий з давніх-давен (О. Іваненко).

Стежечка вив’юнилася до велетенського кряжистого дуба на чистій галяві (Є. Гуцало).

Уже стояла пополудня пора (Є. Гуцало).

По синіх водах небес плив місяць (Є. Гуцало).

Мова кожного народу явище давнє (Г. Нудьга).

Доля української мови сумна й героїчна водночас (Г. Нудьга).

Національна мова це здобуток культури, духовної діяльності певного народу (Г. Нудьга).

Мова основа культури нації, найбільший її скарб (Г. Нудьга).

Рушники і плахти мов щемливий спогад дитинства (І. Цюпа).

Матері забуть не в силі.

Увечері люди почали сходитись.

Я – долонька рідної ріллі.

Ми протирали штани на шкільній парті.

Ми чисті перед совістю, нащадками, планетою.

Тільки людина може здійснити неможливе.

А я таки мережить буду тихенько білії листи.

Стояла я і слухала весну.

Ранок наступного дня сповитий шовками небесної блакиті.

Не будь тією людиною, що догори щетиною.

Поезія дух народу, сила його і слава..

Красне слово є золотий ключ.

Професор Ніна Іванівна прочитала лекцію.

До початку фільму лишалося десять хвилин.

Біля школи росло багато дерев.

У відповідь надійшли сотня листів.

Ми з тобою будемо радіти.

Розповідь була цікавою.

Злодії накивали п’ятами.

Зірки не гаснуть довго.

Він рідний нашим городам і селам.

Гордої вдачі, кришталевої чистоти людина.

Поезія – це діло совісне, не грайся нею безпричинно.

Перший обов’язок козака дотримати товариства.  

Миколка спав без задніх ніг.

Повітря було наскрізь сухе.

Оксана відчинила двері на балкон.

Осіннє сонце сипало промінням.

Два кавуни однією рукою не втримаєш.

Хвилина годину береже.

Як побачиш своїх, кланяйся нашим.

Птах знає співати, а пес кусати.

Вода стояла темно-вишневого кольору.

Пам’ять наша – глибокий колодязь, на дні якого затонуло синє небо.

Неси ж мене, коню, по чистому полю.

Я вірші став писать під вечір золотий.

Усяка праця почесна.

За погані речі треба бити в плечі.

Земля не полігон, земля це нива, щоб сіяти.

Порожній млин і без вітру меле.

З того часу минуло три роки.

Більшість учнів відвідує спортивну школу.

Десяток олівців лежали в шафі.

Директор Антоніна Іванівна підписала наказ.

Без роботи день роком стає.

Хіба є хто на світі крилатіший за людину?

Рання пташка росу оббиває.

Море рибальське поле.

Братова шапка лежала на стільці.

На десерт подали бісквіт у шоколаді.

День видався надзвичайно теплим.

Сонце подарувало землі своє тепло.

З вітальні ллються звуки, веселі, радісні.

Як же вірять у весну ці обмерзлі гілки на деревах.

Везе Марко Катерині сукна дорогого, а батькові шитий пояс шовку червоного, а наймичці на очіпок парчі золотої.

Дуб із дубом стали рядом, гомоніли древнім ладом.