Просте ускладнене речення

У небі то розгоряються, то погасають сліпучі ракети.

То зоря згасає, то меркне місяць у чорній млі.

Дерево переплелося вітами, кущі шипшини порозросталися.

Хочеш їсти калачі - не сиди на печі.

Вітер у гаї нагинає лозу й тополю.

Цілу ніч надворі виє хуга, плаче, деренчить у віконнім склі.

Окрім груш, слив, яблунь тут росли дуби, клени й тополі.

А фіолетово, а синьо при хаті півники цвітуть.

Серед долини зеленіють розкішні густі та високі верби.

Тужлива пісня зринає із сопілки та не розважає сумного серця.

На розпутті кобзар сидить та на кобзі грає.

Верби понахилялися до мене та й шепочуть довгастими листочками.

І сміх і гріх було дивитись на цю недоладну постать.

Про безхарактерних людей кажуть ні риба ні м'ясо.

І холод і голод оселилися в Чіпчиній хаті.

Нічний спосіб життя ведуть і сич і сова.

Надворі пахне молодим осокорячим листям.

Сині зеленкуваті фіолетові присмерки спадають степом.

Під осінніми високими зорями затихають оселі.

У гарячий літній день ліс на горах сяє а в долинах чорніє.

І все поволі зникає море скелі земля.

Скрізь червоно на небі і на узгір'ях і на горі.

Усе зникло наче в казці місто гори поле гай.

Луки гори пишні сади усе зелене й принишкле.

Розминаючи сизий полин у долоні, роси юності спогадом п'ю.

До серця доторкнулася весна, ота жіночі, ніжно-лебедина.

Усі, за винятком Андрія, прийшли того вечора на збори.

Ніч була темна, але тиха.

Усміхнувшись сонце вмить висушило росу.

Не оравши й не сіявши не будеш хліба їсти.

Ворог під Калинівкою тікав не оглядаючись.

Обганяючи Задорожний надає швидкості.

Степ, струснувши із себе росу, та, зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто - зеленим кольором.

Степ струснувши із себе росу та, зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто - зеленим кольором.

Степ, струснувши із себе росу та, зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто - зеленим кольором.

Степ, струснувши із себе росу та зігнавши непримітні тіні, горить рівним жовто - зеленим кольором.

Вечір морозний та зоряний надходив швидко.

Небо ясне й бірюзове рідко бачили мандрівники.

Сніг блискучий та легкий здається падає на серце прямо.

Ближче до старезного лісу чорного густого ставало сумно.

Земля, скована морозом, покрилась білим снігом.

Оповитий тишею степ дихав пахощами росяних трав.

Людина високогуманна, Сошенко з піклуванням ставився до Шевченка.

Степ, струснувши з себе росу, горить рівним жовто - зеленим кольором.

Добру віщують погоду скупані в сонці хмарки.

Хвилювалося розбуджене весняним вітерцем жито.

З природи мовчазна вона залюбки слухала веселу та гарну бесіду.

Проковтнули тишу обважнілі від снігу сосни.

Схилились два самітні клени читаючи весни буквар.

Жінка йде поволі і трохи зігнувшись.

Світиться річка зникаючи у маревах небосхилу.

Здоровань крутнувшись вивільнив свої руки з рукавів куртки.

Час великий диригент перегортає ноти на пюпітрі.

Наймичка невсипуща щовечір небога свою долю проклинає.

Чемпіон світу з боксу Віталій Кличко вкотре переміг.

Серед лісу особливий подив викликає могутній дуб цар лісу.

Фільм О. Довженка "Земля" було визнано як шедевр світового кіно.

Україна в усній народній творчості давно оспівана як хлібний край.

Я їхав в Одесу влаштовуватися на кінофабрику як режисер.

Осип Микитка як командир на вимогу ворога вийшов із натовпу бійців.

На щастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце.

На щастя потяг було затримано через технічні проблеми.

Усі іспити сестра на щастя склала на високі бали.

Відчиняли люди широко ворота поливали на щастя дорогу.

Наш тренер ... Дніпро перепливти.

... весна вже настала?

Кожен ... мріяти про велике.

... орел здійнятися вище хмар?

Горе, кажуть за горе чіпляється.

Товариш, видно: не зрозумів жарту.

Життя (кажуть) прожити - не поле перейти.

І вже, видно, багато часу минуло.

Бідна волошко, чому ти у житі, а не на клумбі волієш рости?

Дозволь мені, мій вечоровий світе, упасти зерням в рідній борозні.

Давай-но, серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.

Ні, світе мій, вовік не розлюбить святі поля твої, і небеса, і води.

Ти в мені запалила ... кохання.

Здалеку виднілись привокзальні ... .

... зігрійте мою душу охололу.

Саме ... відбивались у вікнах.

Зозулі кували, торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Мокрі, стомлені, але радісно усміхнені, ми входимо в ліс.

Солідна віком і творчою практикою людина, він був у розпачі.

Тепер, замість крила парусника, Тоня й Віталій бачать в далині темну непорушну гору якусь.

Зозулі кували, торкаючи дзьобиками чарівні клавіші неба.

Я п'ю тебе, сонце, твій теплий цілющий напій.

Солідна віком і творчою практикою людина, він був у розпачі.

Тепер, замість крила парусника, Тоня й Віталій бачать в далині темну непорушну гору якусь.

Мала бідна вдова сина, на ім'я Івашко.

Куди ж мене зовеш, брунатна бджілко?

І я заснув нарешті, незважаючи на біль.

Щоправда, хрумтів на зубах пісок, але на нього не зважали.

Земля, рідна, велична, кликала його до себе.

Тобі, земле моя рідна і велика, мої всі поривання.

На превеликий жаль, у мене забрали землю,

Маючи клаптик землі, можна перетворити його на чудовий сад.