Пряма й непряма мова. Розділові знаки при прямій мові

речення, що вказує, кому належить пряма мова;

речення, що вказує на манеру вести розмову;

речення, що вказує, кому належить пряма мова, за яких обставин висловлена, яка манера вести розмову в людини та інше;

речення, що вказує на опис ситуації мовлення

немає слів автора;

після прямої мови;

усередині прямої мови;

перед прямою мовою.

перед прямою мовою;

після прямої мови;

усередині прямої мови;

немає слів автора.

перед прямою мовою;

після прямої мови;

усередині прямої мови;

немає слів автора.

"Чи бачили таке, - сказав батькоі, помовчавши, додав: - Готовий хлібороб,одним словом".

"Ото воно якраз там і було, - сказав мій візник, - отам, де стовп".

"Яка ти розкішна, земле, думала Маланка. Весело засівати тебе хлібом, прикрашати зелом, заквітчати квітами".

А: "П(?!)".

"П", - а.

"П(?!)" - а.

«П», — а, — «П».

чуже мовлення, передане довільно;

слова, які вказують, кому належить гучне мовлення;

чуже мовлення, передане дослівно.

чуже мовлення, передане не дослівно, а із збереженням лише основного змісту висловлювання.

простим;

складним будь-якого типу;

складнопідрядним.

складносурядним.

Рая у свою чергу спитала, як ти розумієш щастя.

Рая у свою чергу спитала, як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала, що як він розуміє щастя.

Рая у свою чергу спитала про щастя.

На думку Івана Цюпи, доброта - це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

 Іван Цюпа писав, що доброта - це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Іван Цюпа писав, доброта - це найбільше досягнення людини, прекрасне і святе.

Доброта, згідно з думкою Івана Цюпи, - це найбільше досягнення людини, прекрасне і свята.

пряма мова;

одиниця мовознавчої науки;

невласне пряма мова.

дослівний (точний) уривок з чийого-небудь тексту або висловлювання, що служить для підтвердження чи пояснення певної думки.

береться в лапки

виділяється як пряма мова;

пишеться без лапок;

 пишеться у дужках.

Поет змальовує всенародний визвольний рух, коли: «жінки навіть з рогачами пішли в гайдамаки».

Потім філософ здивував його такими словами, скажіть матінці-цариці, що мені моя сопілка й вівця дорожчі царського вінця.

Як зазначає В. дон Герибольдт: Мова - це дух народу.

З болем пише Т. Шевченко про українське село: «Чорніше чорної землі блукають люде».