Просте ускладнене речення

дивитися на небо, співати пісню, танцювати гарно

продовжити навчання, висловити вдячність, влучне слово

любов до рідної землі, щире слово Кобзаря, віночок українських пісень

рідна матуся, почервонів від сорому, прочитати гарну книгу

Його роги нагадували осінній низькорослий кущ (Є. Гуцало).

Падав тихий лапатий сніг (О. Чорногуз).

Острів схожий на гігантський старезний вітрильник (М. Слабошпицький).

Учора в дощ зайшов до мене Блок, блідий од смутку, тихий од думок, близький до сліз (Л. Костенко).

Мамо зваріть супу! (Остап Вишня).

О слово рідне орле скутий (Олександр Олесь).

Ластівочко звідкіля ти прилетіла? (А. Камінчук).

Яка ти розкішна земле весело засівати тебе хлібом (М. Коцюбинський).

Колонний безсонний смерековий зал (Л. Костенко).

Яка це добра і світла година, коли село їде на Великдень до церкви! (Я. Гоян).

Не сполохай рідного слова, а захисти його, до серця притули (І. Драч).

Булава здатна творити і добро, і зло, будувати й руйнувати, зміцнювати злагоду й сіяти ворожнечу (А. Багнюк).

Мигнуло правильне (може, колись навіть гарне) висушене, немолоде вже обличчя (І. Вільде).

Безумовно ти хоч не феномен але спритний чоловік (О. Корнійчук).

Картина прямо скажем феєрична (Л. Костенко).

Ніжність наприклад описати математично не можна (В. Собко).

Звісно, важливо порівнювати себе з іншими людьми (Із часопису).

Читачі пам’ятають, як юнаки (серед них був і Олесь Гончар) залишали аудиторії та бібліотеки, шикувалися в студентські батальйони.

Батарея їх стояла десь, певно, зовсім близько (Із часопису).

І розпалась та велика іскра на іскорки малесенькі незначні (Леся Українка).

У центральній частині острова здіймається конусоподібний піщаний горб (М. Трублаїні).

Дніпровими високими очима дитинно-сіро глянула весна (М. Вінграновський).

Невеликі ошатні вулики здаються хатами тих невідомих спільників, що вже знають про чари

як готичні вежі.

і безлюдні ліси;

оповиті сірим туманом;

що піднімалися високо вгору;

1

2

3

4

5

3 морозивом, вийдіть з автобуса.

3 кошиком, не порвіть мені панчохи.

Дітки, ви виходите на наступній зупинці?

У зеленому капелюсі, пройдіть уперед.

Лунайте ж, оркестри, грими барабан, бо крок наш і дух наш міцніє!

І все-таки до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

 Моя пісне, вогниста, шалена, ах, розбийся на світлі акорди.

Гетьте, думи, ви, хмари осінні! Тож тепера весна золота!

Діти, будьте обережні на дорозі!

Будь ласка, будьте обережні!

Діти, будьте обережні на дорозі, будь ласка!

Діти, оберігайте, будь ласка, природу свого краю.

Природу свого краю, дітям, треба оберігати.

Оберігайте, діти, природу свого краю.

сполучник вжито при однорідних членах один раз;

сполучник повторюється в реченні не при однорідних членах;

однорідні члени речення, з’єднані повторюваними сполучниками, утворюють усталений вислів.

Він ніс щось значне у собі велике, радісне, тривожне

Усе було прекрасне в цій дівчині і лінії бездоганної чистоти личка, і пропорції тіла, й гармонія кольорів.

Скрізь плач, і стогін, і ридання, несмілі поклики, слабі, на долю марні нарікання і чола, схилені в журбі.

Ми садили ліс у полі і дубочки, і тополі, і осику, і ліщину, і червону горобину 

Гуманізм Шевченка, його ставлення до людини, його постійна турбота за пригноблених як це зараз нам співзвучно! 

Гуманізм Шевченка його ставлення до людини його постійна турбота за пригноблених – як це зараз нам співзвучно! 

Гуманізм Шевченка, його ставлення до людини, його постійна турбота за пригноблених – як це зараз нам співзвучно! 

Гуманізм Шевченка його ставлення до людини, його постійна турбота за пригноблених як це зараз нам співзвучно! 

Теслярі робили мости на Дніпрі, і Дінці, і на тихому Збручі.

Теслярі робили мости на Дніпрі і Дінці, і на тихому Збручі.

Теслярі робили мости на Дніпрі - і Дінці, і на тихому Збручі.

Теслярі робили мости на Дніпрі, і Дінці і на тихому Збручі.

І розпалась та велика іскра на іскорки малесенькі незначні (Леся Українка).

У центральній частині острова здіймається конусоподібний піщаний горб (М. Трублаїні).

Дніпровими високими очима дитинно-сіро глянула весна (М. Вінграновський).

Невеликі ошатні вулики здаються хатами тих невідомих спільників, що вже знають про чари

як готичні вежі.

і безлюдні ліси;

оповиті сірим туманом;

що піднімалися високо вгору;

порушуючи спокій тиші.

і теж запахли низовинням, росою і ніччю;

і запахли росою;

і теж запахли низовинням;

Не мав за своє життя бідолаха ні подяки, ні доброго слова (О. Гончар).

Кость радо слухатиме її простеньке, невибагливе, провінційне оповідання... (Б. Антоненко-Давидович).

То золоте дитинство дзвонить дзвіночками в гаях, синіми волошками зоріє в полях, бризкає водою на Ворсклі... (І. Багряний).

Тоді він запустив блискавкою руки в воду, піймав рибу коло голови і заклав пальці в її зябра (А. Чайковський).

Лози, кручі, висип, ліс усе блищить і сяє на сонці (О. Довженко).

Широка синя стрічка в материному очіпкові, біла сукня на дочці, червона стрічка, котрою був підперезаний Олесин стан, червоний бант в косах усе так налякало студента, що він сидів як на шпильках (І. Нечуй-Левицький).

Вони всіляко підступали до Івана і щирістю, і насмішками, і жартами, і направду (І. Франка).

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї, і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші твої (А. Малишко).

Тиша була наповнена всякими звуками і дзвінкою піснею жайворонка, і дзижчанням польових мух, і тихим мелодійним шелестом стиглого жита (М. Коцюбинський).

Крикнула Мотря на порозі так, що двері з обох хат разом одчинились і з дверей повискакували всі і Карпо, й Лаврін, і Кайдашиха, й Мелашка (І. Нечуй-Левицький ).

Минають роки і сторіччя, відходять у небуття покоління людей.

Все на землі прагне сонця, спокою, радості, волі.

По долині, по стежині біжить сонце.

Хтось бере рушницю і йде в ліси полювати зайця.

Дощ січе воду, камінь.

Річки трави дерева птахи люди усе навколо сповнене весняної пружної сили.

Оцих тополь приречений кортеж довічно супроводить Україну і традиційні верби і калина все батьківське але й синівське теж;

Луки і ліси під пензлем осені барвисто немов шедеври пейзажиста горять на виставці краси;

Усяке птаство як-от деркачів перепілок куликів курочок можна було викосити косою в траві;