Просте ускладнене речення. Речення з однорідними членами, звертаннями, вставними словами (словосполученнями, реченнями)

По зелених пишних луках Волос пас овець гладких, грів їх вовною м’якою, одганяв вовків від них.

Вечір в срібній млі розтанув, ніч спустилася на землю.

Розкажу я вам не казку, а бувальщину одну.

По лісах шумлять потоки, смарагдові від трави, розпливаючись то в багна, то в озера, то в стави.

Однорідні підмети

Однорідні присудки 

Однорідні означення

Однорідні обставини

Не стихав до ночі галас, дикий рев і ніжний спів…

На лісах дрімучих, темних, на незайманих степах спочивала Україна в золотих, дитячих снах.

То ведмідь ішов напитись, остудитися в воді, то збирають під дубами чорні вепри жолуді.

Марина була смілива й проворна.

В цю таємну ніч Купала в лісі папороть цвіте розцвітає обсипає цвіт-проміння золоте.

Ні долі ні волі у мене нема зосталася тільки надія одна.

Мої дні течуть тепер серед степу серед долини налитої зеленим хлібом.

Тягнуться до сонця і квітки і трави віти кучеряві гори голубі.

Човен плавко загойдався на волі, а далі тихо й рівно посунув по воді над зорями.

Ні, я хочу крізь сльози сміятись, серед лиха співати пісні...

Ловлю останній промінь на хмарах, продовжую тебе у вогні, в лампі, у фейєрверках, збираю з квіток.

По лісах блукали кози, тури, олені, вовки, кабани, ведмеді, лосі, рисі, зубри, борсуки.

Лебедині білі зграї в небі хмарами летять, навкруги орлині крила гучно, хижо лопотять.

На річках, високих горах, серед багон і болот городи, міцні твердині будував собі народ. 

Ті долини здалека ніби дишуть тобі в лице холодком, лісовою вогкістю, манять до себе в тінь густого старого лісу.

Над самим Дніпром на горах, огороджений з боків ровом, мурами, валами, Київ виріс і розцвів.

Тихі ніжні зорі спадали з неба…

Раз якось був тихий літній вечір

По лісах дрімучих темних з луком пращур наш ішов…

Блискають тільки гострі колючі згуки.

Вівса, пшениці, ячмені – все злилося в одну могутню хвилю.

Все повторялось – і краса, й потворність.

Ах, як багато: неба, сонця, веселої зелені.

…Ось і ворога відбито, все минуло – гнів і жах…

Усе в чеканні: спілі краплі рос, земля і місяць, вишні і тополі

Попідтинню сіромаха і днює, й ночує

Кожен кущик, горбок, долинка, кожна стежечка: все се було йому знайоме, промовляло до його.

Од свіжого подиху ранку злегка тремтіли жита, з рум'яного сходу линуло світло, і м'якими хвилями розпливалось поміж небом і землею.

Тож веселіться людоньки на людях хай меле млин свою одвічну дерть.

Ти знов прийшла моя печальна музо.

Ходіть сюди швидше ми чекаємо. 

Мріє Не зрадь.

Давай-но серце, ми печаль облишимо, усі негоди одцвітуть, як дим.

Тебе я земле всю, сходив до краю.

І все-таке до тебе думка лине, мій занапащений, нещасний краю.

Куди, ти, ділась, річенько?

Понеси мене на крилах, радосте моя.

Слово – моя ти єдиная зброє, ми не повинні загинуть обоє

Трудися, душе, гнівайся й люби.

Мої кохані, милі вороги! Я мушу вам освідчитись в симпатії.

1

2

3

4

З сумкою, обережніше там.

Ей, в кепці, ви будете виходити?

Юначе, дозвольте пройти. 

Серединка, потісніться.

Я знаю село повірте зовсім не з книг і викривлених фільмів з яких ніколи правди не дізнаєшся.

Чужа душа то кажуть темний ліс.

Як ми вже знаємо по дорозі з Харкова Гребінка зупинився в Кременчуці.

Це тільки степ їхній щовесни оновлюється навіть після чорної бурі яскраво зацвітає дикими тюльпанами.

На щастя злива вже вщухала а крізь хмари пробивалося сонце

На щастя потяг було затримано через технічні проблеми

Поки працювали в полі дощу на щастя не було

І рушник вишиваний на щастя на долю дала

Наш тренер… Дніпро перепливти.

… весна вже настала?

Кожен … мріяти про велике.

… сходимо разом у кіно сьогодні?

Чи … орел здійнятись вище хмар?

Привіт тобі зеленокура Сквиро поет сивоголовий посила

Понеси мене на крилах радосте моя

Не плачте мамо не треба, і ви не журіться тату

Рідна мово без тебе ніхто я мов підрізаний вітром листок

Чи знаєш ти хлопче якого коня тобі серед поля виготовила доля?

Ех ти, доле моя, циганко, не лякай мене тузом пік.

Я не спатиму, мила, до ранку.

Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!.. Де ви бачили більше кохання?..

Запам’ятався ти мені, приморський дубе.

наприклад

на мою думку

як кажуть

мовляв

без сумнівів

до речі

таким чином

звичайно

по-перше

без сумнівів

Вербовий частокіл до самого берега прийнявся й пустив од себе широке гілля.

Микола перекинувся на бік, лупнув очима і знов їх заплющив.

Запахла осінь в’ялим тютюном, та яблуками, та тонким туманом.

З безмежним коханням, із щирим захопленням та з невимовним жалем вона проводжала його поглядом. 

Учітесь, читайте і чужому научайтесь, й свого не цурайтесь.

Немає берегів ні в смерті, ні в любові, в безсмертя, й вічності немає берегів.

У драмі людській небагато дій – дитинство, юність, молодість і старість.

Усе тут мовби однакове: і похилі до води вільхи, і засніжені береги.

Чарівний світ пливе переді мною: сині води, білі піски, хати на високих берегах.

Гаряче сонце заглянуло під грушу, обсипало вогнем білу сорочку, чорняве лице.

Лист черкається об лист і тихо дзвенить.

Дівчина витягла відро води коромислом, вхопила другим кінцем коромисла друге відро, жваво кинула коромисло на плече й пішла на згористий берег.