Простий і складений (іменний і дієслівний) присудки

Треба йому ще сім літ свині пасти.

Чекати - найважча робота.

У кожнім серці є сьогодні, вчора, завтра.

Я вибрала долю собі сама...

Каштани кивають привітним і теплим гіллям.

Буду я навчатись мови золотої.

Почало рясно осипатися на бульварах Києва жовтогаряче листя.

Книги - морська глибина.

Рідну мову повинна берегти кожна людина.

Сидять собі гуцули по хатах, різьблять коралі.

Дав не дав, а в груди не бий!

Цілий день потім Артемові батько не сходив з думки.

Я хочу жити і співати, немов у полі джерело.

Пам'ять відбирає і відстоює всі цінності.

Присяжний не ждав, зняв хутко образ і виніс надвір.

Той дід поїхав до міста продавати городину.

Море було безбарвне, аж чорне.

Гірські печери ще затоплені водою.

Будуть тебе кликать у сади зелені хлопців чорночубих диво-наречені.

Щире кохання не вкрите серпанками.

У ці дні починає світати о шостій.

Будить спогад давня пісня, пада в трави і зника.

Художник щоразу все мусить відкривати заново.

Сорок вісім могутніх струменів злилися в один велетенський водоспад.

А три покоління селянського дому вмістились на знімках страрого альбому.

Людина мусить людині помагать.

Люди часто з мухи слона роблять.

Ми тільки почали розгадувати світ.

Швидко на січовий майдан стали збиратися запорожці.

Сусіди й родичі завжди заздрили моїй удачі.

Людина славна не словами, а ділами.

Земля моїх предків прекрасна і вільна.

Гірський орел завжди гордий.

Горобцеві з соколом не змагатись.

В океані рідного народу відкривай духовні острови!